Коли усі розійшлися, Ігор Петрович підійшов до Вікторії і сказав:
- Доню, ти уже спати?
- Допоможу тут усе прибрати Миколаївні, і одразу до себе, - сказала Вікторія поклавши посуд у раковину. – Тату, ти щось хотів?
- Хочу із тобою дещо обговорити, чи правильніше сказати запитати
- Добре, йди до мене зараз за хвильку підіймуся.
Допомігши із прибиранням Віка відправилася до себе у кімнату, де на неї чекав тато. Увійшовши вона зупинилася у дверях, дивлячись на те як батько розглядав із посмішкою, фото які були на стіні. Там було зібрано велика кількість спогадів із дитинства дівчини, а також різні прогулянки з друзями.
- Тату я прийшла, - сказала Віка, підійшла та обійняла тата.
- Ох доню, я й не помітив, занурився у фото.
- Про що ти хотів поговорити? – запитала Вікторія.
- Не те щоб поговорити, просто розказати. Твої друзі дуже класні та щирі. Ти знаєш я це зрозумів, коли вони планували цей сюрприз я був дуже вражений, адже на це потрібно багато часу, та неабияка винахідливість.
- Так тату, вони хороші люди, завжди поряд, - сказала Вікторії посміхаючись, і згадала усі моменти що були сьогодні.
- Я дуже радий, адже ти заслуговуєш тільки на краще. І знаєш я помітив ще дещо, - промовив Ігор Петрович, і донька побачила що батько трохи ніяковіє.
- Дякую тобі, але я не дуже розумію про яке «дещо» ти говориш.
- Віка, мені ще зовсім не віриться в те що ти вже така доросла, немов вчора ти бігала із п’ятирічною дівчинкою із золотавими косами по будинку, а тепер ось доросла вже. Я помітив те як Дмитро відноситься до тебе, те як він допомагає тобі, і я дійсно щасливий за тебе. І він і його батьки є хороші люди. Тому знай що я завжди тебе підтримаю, і не тільки тепер, а у різних справах.
- Тату, - донька міцно обійняла батька, - я тебе дуже люблю, і дякую тобі за підтримку.
- І я тебе люблю, доню. А тепер давай спати, попереду багато справ. – батько поцілував доньку, та пішов спати. Вікторія із радісними емоція відразу ж швидко заснула.