кохана Валері
@arromantic
її вірші, охоплені романтизацією смутку зачаровують, а стиль надовго врізається в пам'ять.
Вірші Всі
переломний момент
її не сприймали серйозно і.. вона ще з дитинства дізналась про самотність і страх, від якого щоночі здригалась, від нічних жахіть, яких постійно боялась, та згадок про те, як над малою знущались. щоправда, тривали роки, а вона залишалась самотня, до моменту подарунку від жовтня. дівчинка полюбила життя і стала справді щаслива, і стала принцесою якій привозили все, що вона попросила, та важливі були не подарунки і виконання бажань, її рятували від болючих страждань.. але тимчасово.. і згодом, малеча дізналась про смерть близької людини, і це розбило її вщент. серце пронизнуло біль, а очі заблищали від дитячих сліз, принцеса сховалась від них, і з часом, дізналась про злість. дитинства більше немає, а друзі.. тепер це тваринки, та дехто найближчий, що живе на хмаринках.. дівчинка закрилась в собі, знайшла порятунок в "дорослих" книгах, де персонажі фігурували у вбивствах, вона любила читати те, що описано в детективах. вона дорослішала розумівши, що вже давно стала доросла, однолітки всього лише діти, які псують все, що навколо. їх цікавлять лиш ігри, жорстокість та.. булінг не сподобалась їм, тож вони кинули в неї гусінь. фізичне та психологічне насилля і.. знову страждання, за що маленькій принцесі ці кляті випробування? вона виросла, але усмішка все та ж мила, з ямочками, але лише тоді, якщо вона щира. її друг це мовчання, яке переходить в повільне ігнорування, травм та болі, аби сховатись за посмішкою яка рятує від помирання, адже навіть через велику кількість років боляче знову, лише біль тепер від кохання.
1
0
213
останній крик
знову нестерпно бракує кисню, певно, біль знову тисне на тонку шию. сльози промивають очі, певно, щоб ясніше бачити, вона сильна і мабуть, її легко втратити, вона швидко піде, рухаючись далі думаю, це хороша сторона її медалі. її ламали та били, вбиваючи маленьку дитину, чому? вона не пам'ятає причину, можливо, вже й справді забула, певно, дівчинка ще з дитинства збагнула, що її слабкість — це ворог, лиш іграшки це вірний психолог. вона мовчала про біль та згодом, навіть не плакала при людях.. всім було байдуже навіть коли закричала: -допоможіть, прошу, мені страшно!, - ця тиша вбивала, вона йшла в невідомість, певно, давно вже сприйняла. -я тут одна.., - і сльози полилися з очей картавої мишки, з того часу більше ніхто не чув її крики.
1
0
187
я пишу далі, а ти..?
між нами стіна, певно, залізобетонна, купа заплутаних днів та думок, певно, вже тонна. можливо, було б інакше, якби ми жили в домі напроти, але все ж, я пишу далі, ти не проти? кожен вечір думок стає болючо самотнім, години змінюють ночі, а діалог.. залишається все ще порожнім.. я пишу, хоч і знаю, що відповідь буде лиш раз на декілька днів, не здаюсь, лише у снах потрапляю в твій Львів.. сни з тобою порятунок від цих страшних снів, все що я хочу, почути знову твій милий спів.
1
0
216