رسالة مِن مَن جعلوا التراب بيننا سداً.
مِنّة
حفيدتي العزيزه بينما تقرأين هذه الكلمات سأكون قد غادرت الحياة تاركاً اياكِ هنا تُكافحين وحدكِ لأستكمال حياتكِ التي أنا واثق أنكِ ستُبلين حسناً بها. واعلمي أن النجمة الأكثر سطوعًا فوقكِ ستكون والدتكِ والأقل منها بقليل ستكون انا. أينما ذهبتي سنكون معكِ فوقكِ لذا اطمئني حبيبتي. فالسماء خُلقت لتُصبح حلقة نراقبُكِ منها ، فأذا اشتقتي لنا تأملينا فوقكِ فنحن سنظلُ دائما وللأبد هنا لأجلكِ عزيزتي -ناطور
2020-08-02 18:53:07
7
9
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (9)
Manar Elabd
الجزء ده قلبي بكل ما تحمله الكلمة من معنى والقلب ف قلبي بجدد💕💕💕🍃
Відповісти
2020-08-02 19:38:23
1
مِنّة
@ Salma اوه شكرا 💜💜💜
Відповісти
2020-08-02 20:13:30
1
مِنّة
@Manar Elabd 😭💜💜
Відповісти
2020-08-02 20:13:52
Подобається
Інші вірші поета
Alex كلبي ذاتي الجديدة إذا تَحدثَ قَلبي...
Інші поети
Vita Riter
@Vita_Riter
Park Joyeol
@Loey88jojo61
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12067
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1837