إيمانٌ زَائِف

Fatma

بعدَ أعوامٍ مِن الخيباتِ، ها أنا قد عدتُ مُنكسرًا ها أنا والدِماءُ على أناملي لَم تجفُ بَعد جنديٌ كَدمية تَتحركُ بِحبالٍ زائِفة، لكن هذهِ الحِبالُ قد تَلفَت، وبِهزة واحدة سَأسقطُ طريحًا مَخالب النَدم تَنهش بي، أبَات الدِفاع عن وطنِي ذَنبًا؟ لكن هَذا لَيس وطنًا، يُفقد الأطفالُ أبائِهم هذا ليس وطنًا، يَترك الحرب وَسيلة لِحياةٍ فَانية أليست جميعُ الأوطانِ تُؤمن بِالسلامِ كَما وَطني؟ كيف باتَ إيمانُهم زَائفًا؟، كيف باتَ قتلُ الأنفسِ هينًا! ها أنا قد عدتُ، أطفو بِسماءِ انكساراتِي لا أفقهُ كَيف أواصلُ الحياة!، قد سلبتُ أنفس كيف أحيا! ها أنا قد عدتُ، أضعُ ثُقل رأسِي على ساقيكِ علَّ ضجيجُ أفكاري يرأفُ بي أكتافِي تميلُ لِلسقوط، هل لا بأسَ بِالبكاءِ قليلًا؟ هل ستُواري ضِعفي عن العالم؟ أناملُكِ تُربِّت على رأسي، أشعرُ بها تُربِّت على رَوحي الدَامية هل لا زلتُ إنسانًا بِنظرك؟ ألم يقتاتُ الكُره ما شيدتهُ بقلبكِ من حبٍ؟ ألم تُفارقي ظِلي بعد؟ لَقد أرهقتُ من المقاومة، عَانقيني بين ذِراعيكِ عسانِي أجدُ بين ثنايا الحُلم مكانًا أحيا بهِ

2020-08-02 03:46:30

5

0

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

44

21

1874

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11395