.,.

Andrii Grek

Це наче щось мати і втратити Я обіцяв собі що я буду тримати та зміг втрапити В клітку з приматами з погнутими гратами Які не порівняти я внятно кажу матами Із кожним святом ложу на клятву Так кожен може по своїх цінностях гуляти Ось так то малята прийшлося нерви оголяти З цього взяти манеру всього дозволяти Та перестань волати що настільки зла ти Повали вола та не вели зняти халати Зайва хвала та бо я давно вже в латах Бо не тримають зла ті що сидять в палатах Знов по мозгах калатай і від цих балад Хочеться рвати не до добра то Help me брате хіба не варто Плювати на навар той і знов повернутися на варту Вернись хоча би сном нехай міцним і й коротким Вернись хоча би словом ні не гірким солодким Лишись хоча би вітром нехай лиш ледь відчутним Хоча б спалахом світла навіки незабутнім

2021-10-15 17:25:49

2

0

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3974

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12285