ті очі

Aleksis Wind

хотілось би знову побачити очі, ті очі які відкрили мої. віддам все за їх колір та блиск, за смуток який читала я в них. за сміх що виходив з тих очей, за новий подих що дарували вони мені. ті очі були моїм пеклом, пеклом в якому можна було згоріти живцем. та шкода, що всі його спогади про мене згоріли чорним, смердючим вогнем. свої очі випалю в його серці та підпишу їх своїм ім'ям. щоб не тільки мені страждати від болю, щоб не тільки я кричала до сліз. нажаль в моєму серці залишаться очі, ті очі які закрили мої. поростуть вони мохом, закриються темрявою. але навіки не згинуть з думок моїх.

2022-09-30 02:51:28

Інші вірші поета

Смирення Я люблю.. Кохання Я хочу забути ту осінь

Інші поети

Helen Roo

@Helen_Roo

Мэри Плисецкая

@mary_plicetckaya

Oh Sana

@hanine_writer

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

15873

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11463