Думка Війни

Віктор Алексєєв

Нещодавно був на цвинтарі, Біля могили Вінстона Сміта. Танцюючих чоловічків законами, Пише нам старанно ворожа еліта. Намагається прорвати оборону, Провести у владу слуг кремля, А Україна ніби знов одна: Сварками славиться знову США, У крові й надалі Бахмутська земля! Але попри все у нас є віра та надія, Перемога над москвою наша спільна мрія. Аби була щасливою кожна людина: Він доньки й сина до баби й діда. Нехай навіки згаснуть ворожі вогні, Але перед цим згорять злочинні прапори. Хай згинуть усі зрадники вітчизни, Що не служили чесно й гідно. Дай Боже щоб у кожен дім, Більше не прийшла колись війна. Щоб не забрала із собою тисячі життів вона. Нехай зведеться в коло кожна сім'я Й переможними піснями наповниться будь-яка родина.

2023-12-21 21:24:10

Інші вірші поета

Шлях Патріота Сповнений Надією Лист Закоханого Лист Луганська

Інші поети

Cristina Zemba

@Cristina_Zemba

Edelweiss

@Edelweiss

Clarissa Fairchild

@clarissa_fray

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

4641

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12283