Та, що втрачає
Ріна
Незнайоме, незнане, забуте. Цілий світ із розірваних грат. Я б хотіла часу стрілку вернути І не знати ніколи цих прОклятих втрат! Обійняти, заплакати, гучно сміятись. Бігти щодуху до краю землі.... Якби можна було у минуле вертатись, Я б учора відправила в путь кораблі. Закричати, завити і тихо стогнати. Щоб не бачив ніхто, як згоряє душа! Чи буває людина проклята? Чи то просто доля у неї така? Жити далі, сміятись, мовчати. Серце закрити навічно в капкан. Зарікаюсь так палко всім духом любити. Я не витерплю втратою завданих ран.
2019-10-22 20:27:21
0
0
Інші вірші поета
Коли завтра тебе не стане Мій "неможливий" 28 днів Я і ти
Інші поети
Clarissa Fairchild
@clarissa_fray
Схожі вірші
Всі
Question 1?/Вопрос 1?
shadowlinxxx morgan
The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx
45
8
4215
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11977