Виртуальность
Валерия
Мы забыли как жить, мы живём в телефонах, Променяв всё живое на лайки и твит. Мы любуемся красками в фото и фильмах, Но по сути, в душе, один пустой свист. Я не жалуюсь, нет, просто мне так тоскливо... Я скучаю по вам, дорогие друзья! Может быть в ваших фильтрах всё очень красиво, Но за камерой жизнь бьёт потоком ручья! В виртуальности может вам лайки и ставят, Но ведь лучше иметь дорогие сердца. Те сердца, что полюбят и вас не поранят, Те сердца, что зовутся друзья и семья.
2021-02-28 10:54:11
7
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
S. K.
Отлично👍👍👍👏👏👏
Відповісти
2021-02-28 10:56:59
1
Армен Сан
Классный стих,про наш век👍
Відповісти
2021-05-13 11:59:31
Подобається
Інші вірші поета
эхо звездного мира К отцу Осень Любовь
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11465
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3963