Іві Муррей
@_Evochka
Хотілося,всього лиш бути романісткою, а натомість - сама невизначеність... мала поганка
Вірші
А не пішли би ви
Звідки ненависть твоя? Що так нещадно прорізається між вітражами пам'яті... самі лише глухі слова. Я в мороці, Прошу –"врятуй мене". Як низько. Все надоїло! Чужинка. Грати в барбі огидно! Ненавиджу! Ненавиджу! Ненавиджу! Чужа. Ніхто... Запрошуєш гуляти, а я відмовляю. Коли пригадаю, чую лиш насміх. Злий, недобрий, безсердечний. Я хочу позбутись хвоста, та пам'ять, пам'ять моя... Ненавиджу. Ненавиджу. Ненавиджу. Злопам'ятна с*ка, все пригадаю, тебе не люблю, Ні краплі. Ніколи. Нестерпно думати. А все ж хвилююсь. Ненавиджу за те, що ти доводиш до такого! У мене нема почуттів, але виплакатись мусово. Зрадила себе. Свідомо чи ні? Флірт пероста в ідіотизм. Нервують сильно твої "Зрозуміло". Холодний тиран. Ненавиджу сильно!
4
0
167
Моя поезія
Дарую вірші, Поглядом частую. Уста тремтять... і ти важко здихаєш, Дозволь торкнутися руки твоєї... Дай мені руку свою, ну ж бо... давай. Чому такий кощавий ти? Яка таємниця твоя? Що в серці твоєму? Скажи Дратуєшся, кипиш, копаєш яму у думках. В усіх на серці щось тремтить, щемить... Але це серце – тііільки твоє. Відкрий таємницю свою, шепотом прошепочи... Сліди розпеченого заліза... Ти бродиш в тіняві, якщо страхи, стали трясовиною... болючим жахом, хвостом днів твоїх тепер. Промов лише... поговори зі мною, Щоб збагнула! Тільки давай, без холоду і глумства. І на наступний раз, Подумай перед тим, як починати "діалог", коли ваші мугиканя сягають апогею у розмові. Не смій торкатися мене, якщо підніметься твоя рука чи голос на жінку... Хто ти тоді? Коханий? Вам же ж потрібно, вилити всю злість. Непогано! *** Тікай... а в гордості не знай пристану. Бо ніяка жінка в світі, не заслужила, щоб її коханий, вертів нею – мов брязкальцем перед очима хижака. Розкажи таємницю свою... Благаю, чи просто прошу? Хочу знати, за що ти кохаєш? Які запчастини ще потрібно зібрати з брухту металу щоб взнати, з чого складається "Maserati"? Повірю тобі, Повірю тоді, Коли погладжування по щетині, доторки, нескривджені обійми, цілунки в щічки, носик і в уста. На шиї теплий віддих залиша, Ти не закинеш різко – *всі ви с*ки такі*.
4
0
146
Навчи покохати
Плине зворушливо, Плине спокійно і ніжно. Його дотики, І її оскаженіння. Його признання, І її холодність. Його мовчання, І її вже заносить. Два різні світи: Чоловічий, на противагу – жіночий. Ніхто не вчепить, марку про простір, Не буде анклаву, не буде розправи. Хочеш любити? Навчися приймати! Навчися довіри, й ближче пускати... Від'єднає слухавку, "телефонну Белла" З розетки дістане... Боязкість почути, дзеленчання слухавки. Додумує, хто може зателефонувати? Підняти? "О, любий, сьогодні аж ніяк, ну все, біжу, бувай". Слухавка звиса: бездітно, сиротіло. І так весь час... І так буває, коли взнає, про симпатію, про запевняння, що її кохають... Втекти – ось її вихід... Йому ж... Знайти із нею хоч хвилину... Постійно зайнята, Кудись поспіша... От тільки б взнати куди пропада? Тут темно, страшно, як у підземеллі, Тут вітер шепоче: "Віддайся пристрастям Біжи за серця стуком" Але невидимий бар'єр – Вривається нахабно. І ти, як не старайся – Усе марно! Витурити з пам'яті, так неможливо! Я тут чужа, і знаю небагато... Потрібно ще стільки, Правда, місця не хвате, Тому що ніде пристанища мати. Замок є усюди, Замок є уявний, Любий, навчи мене покохати.
7
17
175