– Алідо ти зараз це відчула?

– Що саме?

– За нами слідкують. Це Амеріссис. Тільки-но вона нас відвідала. 

– Мабуть на її ім'я поставили Табу. Через нього вона може нас відстежити. Треба буде бути обережним. А вона все-таки підготувалася.

– Ага, але мене це не зупинить. Сьогодні в нас перше заняття з магами Dark Community. Тож розслаблятися не треба. 

  Я призвав з повітря таз, рушник, мило, та пляшку води. Привів себе в порядок. Наступний штрих волосся. Воно довге і заплутане після сну. Треба з ними щось робити. В тому самому тазі помив волосся. Ось так краще. А що ви думали? Що Бог Тьми, Хаосу, Смерті це якийсь блідий, хворий на вигляд, чоловік з синцями під очами, брудний та ще п'янчуга? Дійсно я п'ю багато. Але ж це для нервів. А все інше лише стереотипи. І їх треба зламати. Усі холодна вода остаточно зняла залишки сну.

    Який сьогодні сонячний день. Навіть погано. Це все Світло і майже ніякої Темряви. Лише на руку СК. Адже кількість енергії також залежить від погоди. А ця мене лише робить слабкішим. Я прикрив голову. Нажаль сили для керування погодою ще не достатньо. Легкими кроками пішов з свого тимчасового дому. А селище досить не погане. Усе є і повітря чистіше ніж у місті. Ці всі вихлопні гази та заводи загублять цю реальність швидше ніж усі люди приймуть магію до звичайного життя. Або я загину швидше. Це як можна було так загадати свій дім? Ніякої поваги немає. Тепер зрозуміло чому Гея просила зменшити кількість людей. Вони ж нічого не зробили на користь місця життя лише руйнують його. Ці дороги, гази забруднення річок, рубання лісів. Навіть я не такий жорстокий. Та їх треба знищити і всі душі віддати мені. Олімпійці тільки раді будуть. Хіба лише Аїд ні, але то вже його проблеми. 

  Отже йду я куди дивляться очі думаю про своє і тут в голову мені влучив м'яч. Я зупинився, а діти які грали почали сміятися. Це що вони з мене знущаються?! Да ніхто з мене не сміявся, хіба що батько. Да я ж їм голови по зношу. Вже хотів зробити рішучий крок до них як пролунало.

– Ей ти. Подай нам м'яча. 

Від такої хамської бесіди мені хотілося дати йому потиличника, але вже дуже багато. Дам одному по голові, а інші дадуть мені тумаків. А використовувати магію так не хочеться.

– Ну що ти там стоїш рота розкрив.  М'яча неси сюди. – кричало це хамло.

Легко повільно пішов за м'ячем. Ладно зроблю їм услугу і піду по своїх справах. 

– Ось тримайте. І більше ніколи не бийте їм мені в голову. І наче проб'ю їого  і все будите стояти очима кліпати.

– Стій, почекай. А не бажаєш зіграти з нами? В нас не вистачає одного гравця. Якраз підійдеш. На брамах постоїш. Чи ти боїшся, або ніколи не грав в футбол?

Ці провокації подіяли на мене. Я рішуче пішов до брам.

– Алідо що це за гра? Які правила?

– Це футбол. Най популярніша гра на Землі. Так звичайно має багато правил. Деякі з них я можу вам надати...

В той час як я її слухав до мене полетів м'яч. Ледь-ледь я встиг його заблокувати.

– Ти що спиш? Уважно граємо. – кричав капітан команди.

Ось тут почалося. Мати через кривий пас, через голи, кривий удар по брамі. Усі червоні від люті. Мене теж захопив цей азарт. Ця боротьба за м'яч, перемоги та програші. Чудове відчуття. Аліда інколи допомагали підказувала що та як. Через деякий час ми заспокоїлися.

– Щось якось набридло в футболка грати. Може в один дотик? На підсрачника?

Усім сподобалася ця ідея. Лише я один не в'їхав у суть.

– А ти як? Будеш грати чи ні? – питали мене вони.

– Буду, а що треба робити?

– Один з нас стоїть на брамах, а інші пробивають м'ячем. Але в кожного є лише один дотик... .

Через п'ять хвилин я вже знав правила гри і разом з хлопцями вирішували хто перший піде на брами. Ні в кого не було бажання бути першим. Звичайно програти не хочеться.

– Вирішемо на суєфа. – запропонував один з них.

– Так згодні гаразд. На суєфа. 

Зіграли і програвший пішов на брами. І ось тут почалася нова буря емоцій. Через деякий час всі стомилися. Сіли відпочити і мене почали запитувати:

– Скільки тобі років?

– Шістсот.

– Да ну. Гониш? Не може бути! – не повірили гравці.

– Ні це правда.

– Ага, а як же. А звати тебе як?

– Мілоріс. – щиро відповів я.

– А працюєш десь?

– Та ні. 

– Ти що анімешнік?

В цю мить я почув чийсь голос в голові.

– Мілорісе ти готовий до заняття? – запитав Дятел.

– Так звичайно. А що вже час?

– Майже не запізнюйся.

– Та я телепортуюся.

– Ні в якому разі. СК дивиться за твоїми хвилями. Будь яка магічна дія і вони тебе знайдуть. Ще й до нас їх приведеш. Я пришлю хлопців за тобою. Чекай.

– Дякую. Чекаю.

Ця інформація мене не здивувала. Так я знав що мене відстежують.

– Гаразд хлопці мені вже час. – попрощався я.

– Давай. – крикнули вони.

Я відійшов подалі від хлопців. Не вистачало щоб вони побачили як з повітря виходять люди. Через мить з'явились ті кого я чекав. Це були Антон і Робін.

– Привіт бог. Ну що готовий до нових занять. Мабуть це дуже прикро знову вчитися. – всміхався Антон.

– Привіт. Теж радий тебе бачити. Дуже прикро. Особисто для мене. А вас не відстежують?

– Ні. Ми невидимі. Беремося за руки. – промовив басом Робін.

Взялися за руки і нас відірвало від землі, протягнуло немов через трубку, і ось я в штабі Dark Community. Усі вітаються потискають руки, хлопають по плечах.

– Ну привіт. Як добрався? – питає Дятел.

– Дякую не погано, а головне швидко.

– Чудово. Ну якщо в нас гарний настрій то приступимо до навчання.

Ми перейшли в іншу кімнату. Вона була круглою, а стеля схожа на купол церкви. На підлозі лежали круглі мати.

– Зала для медитації. Суди не потрапляє постороній звук, ніхто тобі не заважає. Чудове місце для цього. Сідайте. – промовив він до учнів.

Ми всі сіли на мати та уставилися на нього.

– Так гаразд. Медитацію вам буде викладати Марія Незворушна. Прошу.

Перед нами стала жінка тридцяти років, з коротким волоссям, карими очима, і блідою шкірою.

– Рада бачити усіх вас на першому занятті медіації. Я впевнена що ніхто з вас ніколи не медитував. 

Я підняв руку. 

– Так гаразд, майже, ніхто не медитував. Я ознайомлена з вашим випадком.  От же. Медитація це група ментальних вправ, яка застосовується як у духовно-релігійній, так і в оздоровчій сферах, задля досягнення особливого стану свідомості. Вона допоможе входити в різні стани... .

На далі я її вже не слухав. Усю цю інформацію мені вбили в голову коли я був ще малим.

– А тепер пропоную вам зробити такі вправи: сядьте по турецьки, руки покладіть на коліна, заплющте очі, заспокойтеся, мірно дихайте. Відкладіть всі тривоги, усе що вас турбує... 

Заплющую очі і покидаю цей світ. Як чудово. Ніхто тебе не турбує, нікого не бачиш. Повний кайф.

– Чудово молодці. Не всі, але добре для першого разу. Це була індивідуальна медитація. Є ще два види: групова і один разум. Вони трохи інші.

Так–так. Це вже цікаво. Про групову медитацію я чув, а що таке один разум чую в перше. Піднімаю руку.

– Так що Мілорісе?

– Що таке один разум?

– Так чудово. Дякую за це запитання. Один разум це спеціальна медитація групи людей які мислять як один організм. Дуже складна медитація. А тепер спробуємо розібратися з нею. Беріться за руки...

Мене схопила за руку якась дівчина.

... Заплющуйте очі. А тепер сконцентруйтеся. Наші руки як кабелі. Пустіть по ним свою Темну енергію. 

Зробив усе так як вона наказала і побачив. Духовний світ змінився. Став не таким як завжди. Це ж що коїться? Ще мить і нас викинуло з цього світу. Ми опинилися в залі медитацій, але всі лежали крім мене і Марії Незворушної. Вона посміхнулася.

– Вставайте. Нічого страшного. Це через перший раз. Таке буває. 

– А чому він не впав? – запитала дівчина яка тримала мене за руку.

– Мілоріс має великий досвід цих робіт. До того ж сильний душею. Мабуть через це. Заняття закінчено. Виходимо.

Біля входу мене зустрів Дятел.

– Мілорісє підійди но сюди.

Я направився до нього.

– Так. Тобі потрібна наша форма. Твій одяг блокує енергію. Це погано. Ходімо за мною. Дамо тобі одяг. 

Ми пішли в склад. Він довго перебирав костюми. Нарешті він дав один мені.

– Ось тримай. Це спеціальна форма яка не буде заважати. Одягай її ще одне заняття чекає сьогодні вас. Маю надію що ти не будеш проти команди. Я завжди буду за тебе, але в межі розумного. А тепер їди на інших урок. Я пішов до іншої кімнати. Стіни були в тріщинах.  За кафедрою стояв Робін.

– Так чудово усі в зборі. Сідайте. Я буду вчити вас бойовій магії. Це дуже необхідно. Мабуть усі ви знаєте про СК?

– Так... – пролунало від учнів.

Я посміхнувся. Хм. Знають вони. Ці молокососи чули про цю організацію з розповідей. Ніхто з них ніколи з ними не перетинався.

– Добре. Отже. Бойова магія що це?  Магічна зброя яка летить в противника?

Руку підняла вже знайома мені дівчина.

– Бойова магія це розділ магії який призначений для нападу, або захисту своєї особи.

– Чудово молодець. Але це наукове визначення. Хто з вас може відповісти інакше.

Тепер моя черга показати свої знання. Підіймаю руку.

– Так чудово Мілоріс. Слухаю тебе і запам'ятовую. Ти маєш більший досвід тож скажеш щось цікаве.

– Бойова магія що це? Це спосіб вижити. Або ти маєш зброю, або вмираєш від зброї суперника. Це спосіб самоствердження. Блискавки які летять тобі в голову це ніщо. А небезпеку несе супротивник. Бойова магія це спосіб знищити цю небезпеку. 

Я сів на місце. Робін поплескав в долоні.

– Чудово молодець. Блискуча відповідь. Відкривайте енциклопедію на сторінці номер сто двадцять. 

Останній час до закінчення уроку ми конспектували параграф енциклопедії і слова Робіна. Мушу визнати він знає своє діло. Не знаю як в практиці, а теорію промовляє чудово. Ось пролунав дзвінок.

– Молодці. Чудово. На сьогодні все.

Ми потягнулися з кімнати, мене наздогнала дівчина. 

– Це було чудово. Твоя відповідь. 

–Дякую. Твоя теж не погана.

–Де ти це вивчив? Звідки такі знання?

– Треба пожити з моє. Тоді ще не таке промовиш. Пробач мені вже час.

Я пішов до Дятла. Він сидів і курив сигару.

– Треба твоя поміч. Повернути мене додому.

– Звичайно без проблем. Як перший день?

– Не погано але не звично.

Повернувся до дому та ліг відпочити. Фух. Давно такого не було. Але це ще не кінець.