У затишній кімнаті пролунав гуркіт, що було чутно через стіни. 

-Досить! - крикнув голова клану Цуджі, - залиште нас із Тору та Асукою наодинці.

Інші бандити, які були нижчі за званням, не вирішили провокувати боса й залишили кімнату.

- Такедо, залишся! - скомандував бос з першого погляду звичайному хлопчиську з темним коротким волоссям, котрий був приблизно на рік-два старший за Тору, але замість мізинця на правій руці він мав дерев'яний протез. 

Атмосфера в кімнаті стала більш напруженою. Якщо раніше за Тору з Асукою могли заступитися капітани, то тепер вони залишилися з батьком наодинці.

Спадкоємці стали на коліна й нахили голови до підлоги. 

- Тору... - промовив голова клану. - Ви разом з Асукою очолили загін, який я вам надав і самі спланували операцію?

- Якщо чесно, то все це я зробив.

- Встань! - Тору тільки но підняв голову - як у пику прилетів кулак. Було видно, що дідусь сконцентрував значні сили в своїй руціі задля того, щоб з носу юнака почала текти кров. - Я попросив розібратися з єдиним стариганем! Тепер я почав боятися відправлення до батька, бо з таким лідером Трикутника не стане за тиждень!

- Тато, я чудово розумію свою провину, але нам завади... - Тору намагався бути спокійним навіть після того, як батько завдав ще одного удару. Асука й Такеда ж на тлі афекту лідера якудз покірно спостерігали за подіями: дівчина не спромоглася навіть припідняти голову, щоб подивитися на брата, а прислуга беземоційно дивився на насилля й намагався злитися з оточенням.

- Навіть розуміючи свою невдачу, ти намагаєшся скинути відповідальність на когось?! Цьому я тебе вчив усе твоє життя?!! Я так розумію, Такаши провів це сторіччя з більшою користю для себе, аніж я...

- Тато, дай мені...

- Такеда, зроби те, що вмієш найкраще.

- Слухаюся, господарю, - хлопак підійшов до Тору, надавив на детілька тілесних точок, щоб той не рухався, поклав мізинець Тору на невеличку дерев'яну дощечку, дістав танто й почав торкатися лезом до пальця. - Вибачте, пане Тору, буде трохи больно. 

Такеда почав тиснути й прорізати плоть. Цуджі-молодший з дитинства не звик до болю й тим паче - до приниження. Очі тору різко почали тьмяніти, а танто прислуги пройшов крізь рідку біомасу, ніби крізь масло. Взявши ніж у руку й відновивши палець, Тору продовжив:

- Тато, я знаю,  як можна все виправити! Прошу, дай мені другий шанс!!!

- Роби, що заманеться. Віднині ти не якудза.

- Тато... Я ж готовий все виправи!..

- Геть!.. Такедо, супроводи його. 

- Як бажаєте, господарю.

Хлопак підняв обмежаного в рухах Тору й провів до виходу з хмарочоса.

- Такедо, чорт тебе забирай, відпусти мене!

- На жаль, пане, я не маю такої можливості. 

- Ми  ж тобою багато чого разом пержили! Ти був для мене братом!

- І я дуже ціню вашу турботу.

Хлопак штовхнув Тору, коли вони вийшли на двір, залишивши в руці колишнього якудзи шматочок папер з адресою та ключі на кілечку. 

- Вибачте, пане Цуджі, але в мені треба повертатися до господаря. Можете дочекатися мене вдома.

Лють  Тору важко передати в той момент: він був готовий зрівняти гори із землею, але нічого не залишалося, як іти невідомо куди під зливою. Шукаючи дім Такеди, Тору пройшов повз бар, де його тотально принизив Норайо та невідомий у масці. Того вечора колишній друг та його компанія сиділи за барною стійкою та веселилися.

"Бісова Королева!.. - думав про себе Тору. - Якби не вона... якби не вона - в мене б все вдалося! Нічого, я просто так це не залишу! Я не дозволю нікому забрати те, що моє по праву!"

Раптом у поле зору Тору потрапила дивна дівчина в шоколадній куртці, яка сиділа в барі та дивилася в бік копманії: її біле волосся частково було прикрите кепкою. У той момент у голові Тору промайнули дві кардинально різні думки: йому хотілося як ввірватися в бар та побити дівчину, так і втекти тремтячими ногами.

Дівчина на мить відвернула голову від Норайо та компанії, завдяки чому Тору зміг розгледіти обличчя дівчини краще: вона виглядала дуже молодо й постійно когось нагадувала. Проте дівчина повернула голову до вікна, через що Тору довелося продовжути шукати потрібний дім.

Квартира Такеди знаходилася неподалік від того бару на другому поверсі. Відчинивши двері, Тору зузстріла скромна кімнатка, звідки почувся радісний вигук:

- Брате, це ти?! - на зустріч Тору вийшов радісний Хасі, котрий дуже здивувався прибульцю. - Т-Тору?..

- Не думав тебе тут зустріти, - через силу гість поклонився перед другом. - Ти дозволиш мені зайти?

- Так, звісно! Проходь! Швидко знімай свій піджак! 

У Хасі в той момент було дуже багато запитань до Тору: Як він дізнався про цю квартиру? Звідки в Тору ключі від неї? Як так сталося, що йому довелося прийти до Хасі? Проте через неочікуваність всі ці запитання відійшли на другий план. 

Окрім надання сухого одягу, Хасі нагодував Тору рисом. Прибульцю було важко приймати все це від господаря. Він вважав це приниженням, проте нічого іншого не залишалося.

- Я дуже вдячний тобі, Хасі, що дозволив мені зайти. Ти весь у свого брата.

- Тобто, це Такеда тобі дав ключі від квартири?

- Так.

- Ясно...

- Мені про це соромно питати, але...

- Ні-ні-ні, ти кажи, якщо щось треба!

- Чи можна буде трохи пожити з вами?

- Я навіть не знаю... Про це треба питати брата.

- Про що треба мене питати?

- Брате! Ти вдома! - вигукнув Хасі, побігши до Такеди.

- Я так бачу, Тору вже трохи адаптувався.

- Такедо, чи можна мені трохи пожити з вами?

- У мене нема іншого вибору. Ви допомогли мені піднятися по кар'єрних сходах.

- Щ-щиро дякую! - відповів Тору, ще раз поклонившись так, що голова вперлася в підлогу. У тий момент здавалося, що він заплаче. - Обіцяю робити всю домашню роботу за вами!

- Пане Цуджі, не відбирайте в мене всі веселощі. Якщо в вас є наміри повернутися до своєї родини, то жодні дрібниці не мають вам заважати йти до своєї мети.

Тієї ночі Тору довелося спати на підлозі. Хоча через емоції та вир думок у голові юнак ніяк не міг заспокоїтися.

"Королева... - подумав він, - вона знову там була. Вона тепер навмисно сидить там?.. Через рейд вона тепер ще сильніше охороняє Такахаши старшого?.. Чи, можливо, когось іншого?.. Ах, цей різкий запах стримування... Запах помсти, який сильніший за запах війни!"

***

Іорі, Норайо та Юрі за ці канікули встигли ще сильніше зблизитися. Всі нав'язані суспільством думки про кожного з них виявилися звичайними міфами: хоча Йошіда й здавався пихатим, але ця риса проявляється лише під час контакту з невідомими йому людьми; Тачібана дійсно був моралфагом, проте деякі його пристрасті не дозволяли не вписувалися в образ хороброго Джірайї; Юрі ж виявилася практично святою людиною, хоча в уявленні обох юнаків вона не могла бути ніким, окрім ката. 

Значний внесок у покращення взаємин між тріо зробила Арізу. Її простодушність допомагала нашим героям відволіктися на деякий час від інтриг  кримінального світу, проте вони не забували про можливу помсту якудз. 

*** 

Останні канікули в академії Вертекс блискавично минули. Примирення Норайо з Асукою, створення байки про месника в масці собаки серед кримінальних авторитетів та проявлення ініціативи з боку Алкогольної Мафії помиритися з кланом Цуджі, здається, відбувалися тільки вчора.

Після уроків всі наші герої розійшлися по своїх клубах. Гурток ковалів перестав бути таким, яким був раніше: Норайо й Тору займалися своїми справами, не звертаючи один на одного уваги, а Хасі перестав правокувати Кіку на різноманітні авантюри через боязнь отримати на горіхи від усіх. 

- Можна до вас увійти? - почувся голос  за дверима.

- Так! - промовив Тору.

Це була Арізу й Юрі. Було таке відчуття, ніби вони тільки-но вийшли з кухні: на щоках у першої досі залишалася цукрова пудра, а волосся Юрі частково побіліло від борошна. 

- А чого ви такі сумні? - спитала Арізу, побачивши напружені обличчя друзів.

- Ковальство - серйозна справа, - відповів Тору. - Посмішки залишаються на вже готове лезо.

- Та чого ви такі серйозні?! - спитала Арізу, обійнявши Тору та Хасі. - Гайда до нас на чаювання! У нас там вже кексики готові, а ще тортик дороблюємо. 

- Ну... я навіть не знаю... - сором'язливо промовив Хасі.

- Було б непогано відпочити після напруженого дня, - промовив Норайо, підморгнувши Хасі. - Тим паче в компанії таких чудових кексів. 

- Робіть, що хочете, - відповів Тору. - Я приберу за вами, тому можете сьогодні не повертатися.

- Кіку, а ти йдеш?

- Я не проти гарно провести час. Сподіваюся, Хасі не зіпсує чаювання.

- Що ти там?!

- Давайте тільки не сваритися, - промовила Юрі. - З поганим настроєм їжа гірше засвоюється. Усі зробили свій вибір, тому пропоную поспішити, поки кексики все ще теплі. 

- Я до вас приєднаюся трохи пізніше, - повідомив Норайо. - Мені треба забігти на хвильку до Іное-сенсея.

Юнак побіг до вчителя й через пару хвилин вже попивав чай разом із друзями, серед яких виявився й Іорі. 

***

Наступний день виявився похмурим, а на вулиці йшов помірний дощ.  Погода наганяла суму й водночас радість через те, що учні знаходяться в теплому приміщені.

- Норайо, в тебе часом соку не знайдеться? А то я свої гроші вдома забув, - раптово спитав Тору в однокласника.

- Треба подивитися у себе в шафці.

- Т-Тачібана... - почувся голос Іное-сенсея. Вона стояла біля його парти і з строгою дивилася на нього. -Можна тебе відлучити від справ на хвилинку?

-Звичайно, Іное-сенсей.

Вийшовши з класу, вони пройшли до сходів, де нікого не було.

- Тачібана, можна запитати тебе, де ти був позавчора ввечері?

Вчителька не наважувалась підняти свій тон, через що це виглядало не як суворий допит, а як спроба запросити юнака на побачення. Вона своїми почами почала розглядати Норайо.

- Я був занурений у домашні справи та навчання. А що сталося?

Після цих слів обличчя Іное-сенсея різко почервоніло, а огляд змінився на сором'язливе відвертання очей.

- Та... нічого-нічого, Тачібана, - зібравшись з думками, вчителька хотіла вже піти, але наостанок прикрила свій рот, наче щось шепочучи. - Краще забудь про цю розмову!

- Як скажіть, Іное-сенсей.

- Дякую, що допоміг мені... - почувся тихий голос вчительки.

- Ви щось сказали?

- Ні, нічого!

Повернувшись до класу, Норайо згадав, що хотів зробити. Юнак дістав ключ від шафки і абсолютно спокійно провернув його в замковій свердловині.

Відчинивши двері, на юнака, ніби намагаючись обійняти, звалилося тіло. Це було так несподівано, що Норайо впав разом з ним на підлогу.

Всі в класі обернулися, щоб подивитися на те, що трапилося і абсолютно кожен з них був шокований. Це було тіло Хасі. Холодна й понівечена туша, вкрита численними порізами, так і пробивала на крик своїм виразом обличчя, на якому виразно було відбито жаль, наче він ридав перед смертю. Від трупа несло свіжою гниллю, а стінки шафки були повністю покриті кривавим шаром.

- О боги! - вигукнула Іное-сенсей, прикривши рота рукою від жаху.

Обернувшись, Норайо судилося бачити купу абсолютно різних поглядів. Страх, зневага, огида - все це оточувало хлопця. Лише один Іорі дивився на нього бездушним примруженим поглядом.

- Клянуся, це не я! - відповів той. Але його слова у цій ситуації не мали жодної ваги.

По всьому класу почалися масові перешіптування. Єдине, що Норайо зміг виразно почути, було: "Невже це знову сталося?.."

- Іное-сенсею, викликайте поліцію, - сказав Тору. Тільки він один дивився на все, що відбувалося з блиском зловтіхи в очах.

Не минуло й півгодини, як під стінами академії стояли поліцейські машини. Вони оточили будинок школи металевим парканом, а уроки було припинено.

Коли двоє поліцейських зайшли до класу. Усі сиділи на своїх місцях і навіть не пробували рухатися. У приміщення так і віяло атмосферою повної розпачу та безвиході.

Один із них нагадував повноцінного детектива похилого віку: грубі риси обличчя та маленький шрам на носі викликали почуття небезпеки, а нетрадиційні для поліції темно-зелене пальто та поношені штани видавали в ньому найманого детектива. Другий виявився досить молодим хлопцем років 24-26 і лише своєю формою давав зрозуміти, де він працює.

- Поліція на місці, - сказав офіцер поліції, зайшовши до кабінету разом із рядовим поліцейським. 

Повернувши очі на труп, що лежав біля тієї самої шафки, дідуся охопив легкий шок. Навіть досвідченого копа побачене не залишило байдужим.

- Сер, можна вийти? -запитав рядовий, прикриваючи рукою рота.

- Ні, Андо, звикай до цього. Якщо хочеш піднятися, ти маєш звикнути до подібних випадків, оскільки вони тебе постійно супроводжуватимуть. Краще підготуйся до огляду.

Поліцейські почали неквапливо оглядати труп, знімати фідбитки пальців, фотографувати його з усіх боків і оглядати клас.

- Офіцере, хто б міг зробити подібне? – через силу спитала Іное-сенсей. - Мій учень не міг піти на подібне!

- Для початку опишіть все, як ви знайшли тіло та покажіть мені цього учня.

Поліцейські та вчителька підійшли до Норайо, який сидів біля вікна, відсторонившись від усіх. На обличчі юнака виднілися нечисленні емоції, з яких найбільше виявляло себе невдоволення тим, що він знову виставлений цапом-відбувайлом.

- Андо, готовий записувати? - запитав офіцер, скосивши очі на рядового.

- Так точно, сер, - відповів той, тримаючи в руках блокнот і ручку.

- Дуже добре. Отже, як тебе звуть, хлопче? - запитав офіцер, ніби вдивляючись у Норайо в душу.

- Тачібана Норайо, сер, - неохоче відповів Норайо.

- Ясно. Тачібана Норайо, опиши, що сталося.

- Все почалося з того, що мій однокласник Цуджі Тору попросив у мене сік. У мене був зайвий пакетик у шафці, і я хотів дати його дістати, але, відривши дверцята, на мене впав труп.

- Якими частинами тіла та де ти контактував із тілом, коли те випало?

- Сер, я думаю, що... - хотів втрутитися поліцейський, але його перебив офіцер.

- Андо, не втручайся! Твоє завдання на даний момент – документувати допит.

- Зрозумів, сер, вибачте.

-Так ось, за яку частину ти схопив труп?

- За плечі.

- Тільки за них?

- Так, тільки за плечі.

- Добре. Можна тебе запитати, що вчора ти робив приблизно з 6-ї по 7-му годину вечора?

- Я тоді перебував у класі, де дівчата з гуртку кулінарії проводили чаювання.

- Жертва з вами тоді була?

- Так. Дівчата з паралельного класу - свідки! Вони все підтвердять.

- Дивно, - втрутився Тору, - я бачив, як він кудись тікав по коридорах і, здається, забіг до туалету.

- Можете відрекомендуватися, юначе?

- Мене звати Цуджі Тору. 

- Чудово. Цуджі Тору, коли ви востаннє бачили жертву?

- Як я й сказав, він забіг до туалету, неподалік від класу. До чаювання Тачібана Норайо забігав до класу з якогось приводу.

- Це правда, пане Тачібана?

- Так, я забігав до Іное-сенсея. 

- Пані Іное, це правда?

- Я не можу відповісти точно, бо мене не було в кабінеті.

- І нащо він мав зайти до вас?

- Я мав віднести їй солодощі.

- Дивно, - втрутився Іорі, - бо Асука також віднесла солодощі. Вона вийшла трохи раніше за початок приступу в Хасі.

- Приступ?  Він на щось був хворий, пане?..

- Мене звати Йошіда Іорі.

- Тобто жертва була на щось хвора, пане Йошіда?

- Цього вже я не знаю. Ще до того, як вийшла Арізу, Норайо також покинув  клас.

- Я просто ходив до туалету.

- Ви застали жертву в туалеті, пане Тачібана?

- Ні.

- А чи зустріли ви його, коли поверталися до класу?

- Також ні.

- Ясно. Андо, посади юнака  до машини й повертайся. Нам ще варто опросити інших свідків.

- Що? Що... ви таке кажете?

- Тачібана Норайо, ви звинувачуєтеся в вбивстві Сінґена Хасі. Через недостатню кількість доказів вашої провини чи її відсутності ви будете знаходитися під домашнім арештом до завершення розслідування та суду. Рядовий Андо, надягніть на підозрюваного наручники та проведіть до поліцейської машини!

- Так точно, сер! 

Норайо покірно здався і, одягнувши на того наручники, рядовий Андо супроводив винного до машини. Через годину юнак уже сидів у себе в кімнаті і слухав через стінку, як поліцейські намагаються пояснити бабусі Іно всю ситуацію. Задля безпеки бабусю переселили до іншої квартири, через що Норайо залишився із самим собою наодинці в клітці, яку ще вчора називав "домом".

***

За вікном вже настав вечір. Сонце вже встигло сховатися за горизонт, а місяць тільки почав  сходити на бездонне нічне небо. За якісь лічені години квартир стала для Норайо кліткою (правда ширшою): якщо раніше його думки обмежував череп, то тепер все, що приходило в голову юнаку, реалізовувалося словами й відбивалося об стіни. 

Щоб хоча б на деякий час повернути думки на місце, Норайо вирішив заснути раніше. Під звук води, яку юнак забув вимкнути після прийняття душу, він майже зміг підійнятися в піднебесся, якби раптом вода не перестала шуміти. Поліцейських ніде не було видно, а з ванної почали доноситися звуки, ніби хтось почаб блювати. Норайо взяк маленького кухоного ножа й навшпиньках підійшов до привідчинених дверей. Варто було доторкнутися до ручки - як двері різко зачинилися. 

Норайо вирішив не випробовувати долю й дочекатися, коли невідомий сам вийде з ванної кімнати. Так і сталося. Як тільки двері відчинилися та в око Норайо кинулася рука прибульця - юнак вирішив заламати її та приставити ножа до горла. Проте невідомий легко вивернувся, ніби масло крізь ніж. 

- Полегше, друже! - відповів прибулець,  повернувшись до Норайо обличчям. Він був повністю оголений, а інтимні місця прикривав білий рушник.

- Тору?.. Що ти тут вбіса забув?.. І хто тобі дозволив брати мій рушник?!

- Вибачай, але я заради тебе 11 квартир проплив і щоразу доводилося проходити через решето.

- Що тобі треба? 

- Допомогти тобі. Хіба це не очевидно?

- Вже допоміг. Я не бажаю більше такої допомоги!

- Ти дійсно думаєш, що це я вбив Хасі?! Друже, якби я хотів когось вбити, то в першу чергу тебе.

- Якщо це не ти, то тоді хто?

- Якудзи горді й не люблять приховуватися, немов пацюки. Може, тобі попитати тих, хто ховається в тіні?

- Я заходжу! - почувся ззовні голос рядового Андо.

Норайо хотів  затримати Тору, але той знову вислизнув і побіг назад до ванної кімнати. Коли поліцейський відчинив двері, Тору вже встиг змити себе в унітазі. 

- Я чув якийсь незнайомий голос. Тут хтось був?

- Нікого, пане поліцейський. Це я розмовляю із самим собою. 

- Мабуть, в мене через усе це вже здає дах, - бурмотів собі щось рядовий під ніс. - Краще б на фотографа пішов.

- Що?

- Та нічого-нічого!.. Оскільки нікого нема, я тоді піду.

Поліцейський ще раз пробігся очами по квартирі й зачинив за собою двері.

"Спитати тих, хто ховається в тіні... - думав Норайо, поки намагався заснути. - Не подобається мені все  це. Невже Іорі якось пов'язаний із цим вбивством?"

***

Тим часом Іорі повертався додому він пана Такахаші.  Вдивляючись у те саме небо юнак шукав хоч якоїсь поради чи знака. Повернути погляд з небес на землю зміг голос Арізу, котрий чомусь доносився з провлку неподалік.

- Слухай, крале, може, все таки підеш до нас? - спитав її найстарший з компанії чолов'яг. - Обіцяємо, що ти не пошкодуєш про витрачений час.

- Я краще піду. Мене вже чекають, - цілком спокійно відповіла дівчина.

- Тобто, хтось встиг раніше за нас тебе найняти?! Думаю, він може трохи почекати.

Тільки но лідер компанії з візерунком якудз на долоні хотів притиснути до себе Арізу - як його рука вже лежала в калюжі.

- А я думаю, ти зможеш і подрочити, якщо зараз не звалиш геть звідси. 

Ці хлопаки одразу впізнали маску собаки й вирішили обережно вийти з провулку. Коли ж вони вийшли на вулицю, то одразу ж побігли хтозна-куди.

- З вами все гаразд панно? - запитав Іорі, намагаючись робити свій голос грубішим. 

- Мабуть... Хто ви? - спитала та, впавши від шоку на землю.

- Це не важливо, - відповів Іорі, допомігши Арізу встати. - Важливо те, що ви робили в такому місці? 

- Я... шукала коханого. Він десь заблукав у місті.

- Дивно. Я б від такої дівчини наврядчи вирішив втекти.

- Та ну вас! Я впевненна, що він мене також кохає! Він трохи скований, але я знаю, його любов взаємна.

Іорі в ту мить різко почервонів. Він сам не розумів, що меле, тому вирішив провести тактичний відступ.

- Сподіваюся, ви його знайдете. Хоча мій ніс дуже чутливий, проте він зараз зконцентрований на іншому.

Через мить він вже вибіг з провулку, зробивши вигляд, що вловив слід.

"Дітько! - почав він дорікати самому собі. - Що я тільки-но спатякав?! Буду сподіватися, що вона мене не впізнала!"

Сховавши своє пальто та маску, юнак піднявся на свій поверх, де його зустрів Ріо. 

- Пане Іорі, ми всі дуже...

- Ріо, Арізу вже вдома?! - спитав юнак, схопивши його за піджак.

- Так. Вона особливо сильно турбувалася за вас.

- Ріо, можливо вам його?.. - спитала дівчина, виходячи зі своєї кімнати. Побачивши Іорі, Арізу накинулася на нього зі сльозами на обличчі. 

- Я також радий тебе бачити, Арізу! Не варто було так турбуватися.

- Ти ж чудово знаєш, що сьогодні відбулося! Чому ти пішов, нікого не попередивши?!

- Мені терміново треба було зайти до Юрі. Я б тебе взяв із собою, але не хотів турбувати через дрібниці.

- Пане Іорі, вам все таки варто б було попередити хоча б мене, бо ваш батько вже хотів піднімати на вуха всі служби міста.

- Запам'ятаю на майбутнє. А тепер можна мені піти в ванну? Я сьогодні дуже сильно втомився.

- Як бажаєте, Пані Арізу, вам варто ще раз намазатися кремом, бо через ваші сльози він вже на підлозі, - дворецький допоміг дівчині встати та провести до кімнати. - А, й ще одне: ваш батько просив, щоб ви до нього зайшли.

- Гараз, Ріо. Я зайду. 

Поки Іорі йшов до ванної кімнати, то чогось його оточував знайомий запах. Це був аромат тіла Норайо, який чомусь тікльки в той момент почав відчуватися. Проте варто було юнаку встати під воду - як запах умить змило.

Йти ж до батька Іорі не довелося, бо той сам прийшов до сина в кімнату. З першого погляду було зрозуміло, що він чимось стурбований.

- Тату?

- Синку, ти вже помився. З тобою все гаразд? 

- Абсолютно. Не мене ж вбили. Ти про щось бажав поговорити?

- Так. Ти ж знаєш, що через 2 дні до нас завітають Цуджі?

- Вперше чую. З чогоб це вони повинні тут бути?

- Ти ж знаєш, чим закінчилася остання зустріч наших родин. І саме з цього приводу я хотів з тобою поговорити.

- Я слухаю.

- Справа в тому, синку, що алкоголь для нас - не просто спосіб насолоди. 

Варто було Іорі моргнути, як Йошіда Озему перемістився з ліжка сина до стіни й назад. 

- Що це за бісовщина? - абсолютно беземоційно спитав Іорі.

- Це моя мутація: я здатен на дуже короткий час завдяки алкоголю гіпнотизувати людей, відповів батько, надягнувши на себе окуляри, коли очі перестали нагадувати об'єктиви фотоапарату. - Правда через використання її в мене на годинку-другу погіршується зір. Таких людей багато й завдяки цьому наш бізнес може обходити деякі закони...

- Тобто, ти хочеш сказати, що ми спиваємо людей до мутацій, а потім?..

- ... вербуємо до себе. 

- А Цуджі?

- Вони ж є якудзами... Зажди... Тебе не дивує, що твій батько є доном мафії?

- Абсолютно не дивує. Нажаль для тебе, на моє покоління пещення та намагання ізолювання слабо працює. Так що там з Цуджі?

- Ось воно як... Що ж, через те, що вони вже декілька століть контролюють більшість процесів у місті, нам доводеться з ними рахуватися. 

- І ти бажаєш якось задобрити їх після останньої зустрічі. 

- Так. І я хочу, щоб цього разу ми це зробили разом. Скоро ти станеш повноцінним лідером, тому тебе варто просвятити в усіх справах нашої родини.

- Я подумаю над твоєю пропозицією зранку, а зараз я б бажав поспати.

- Що ж, я дуже радий твоєму розумінню... Надобраніч, синку...

Іорі дуже здивувало, як такий нерішучий чоловік може керувати повноцінною кримінальною організацією. Можливо, декому важче знайти підхід до власних дітей, анід до найвідбитіших людей.

Юнак бажав ще раз звернутися до круглого неба, проте цього разу місяць став якимось іншим. Здавалося, що на місяці хтось знаходився, а якийсь голос кликав до себе. Іорі вирішив підійти до вікна, але варто було йому відчути ніжний дотик до спини - як наступної миті він опинився в кімнаті Арізу. Він ледь не випав з вікна.

- Іорі?! - спитала дівчина, відтягнувши юнака від вікна. - З тобою все гаразд?!

- Що відбулося?..

- Ти ледь не вистрибнув з вікна!

Арізу схопила Іорі й вципилася в нього, ніби не збиралася взагалі відпускати.

- Відпусти, Арізу. Я вже не сомнамбула.

- Дзуськи. Не відпущу.

- Я серйозно...

- Іорі, мені дуже страшно за нас.

- Страшно?

- Це вбивство... Воно дуже дивне. Я дуже сильно хвилююся за тебе.

- Ну не треба, Арізу. Я вірю, що поліція знайде вбивцю.

- Це вже не вперше подібне вбивство, про яке я чула. Мені здається, що ти станеш наступним.

- Ну не кажи нісенітниці. Кому я взагалі здався?

- Ти сам знаєш. Давай, поки розслідування не закінчиться, будемо весь час проводити разом?!

Іорі не знав, що робити. У нього було багато планів, але своїми зникненнями він і так міг навести багато підозр на себе.

- Гаразд, Арізу. 

- Ось і домовилися, - раптом, щось на руці Іорі клацнуло.

- Наручники?! 

- Наша домовленість почингає діяти з цієї миті. Я сьогодні зусрілася з одним чудовим чоловіком, який сказав, що ти від мене навряд чи втечеш. Я вирішила не випробовувати долю...

Тим часом із сусіднього балкону за всім спостерігали Йошіда Озему та Ріо.

- Ех, Іорі такий вже дорослий, але такий недосвідчений.

- Пане Йошіда, чи не здається вам, що вони мають самостійно розібратися зі своїми почуттями?

- Іорі занадто сильно все своє життя був ізольований. Без сторонього поштовху він б нічого в цьому житті не зміг.

- У мене дуже дивне відчуття, пане...

- І яке ж?

- Неважливо...

- Кажи, Ріо. Ми пройшли через концтаборі не задля того, щоб щось приховувати один від одного.

- Просто знаючи характер пана Іорі, в з'являються сумніви в тому, що ця історія закінчиться добре.

***

Ця ніч пройшла для Іорі дуже складно. 8 годин він обдумував те, як зустрітися з Юрі так, щоб Арізу ні про що не дізналася. Також за цю ніч юнак помітив в ароматі дівчини щось нове: окрім масляного крему та шоколаду ніс Іорі відчув різкий та неприємний запах. Тоді йому здалося, що Арізу почала користуватися новими парфюмами.

- Дорого раночку, Арізу, - прошепотів Іорі, коли відчина розплющила свої оченята, нагадуючі дві шоколадні кульки.

- Іорі... невже ти всю ніч не спав?

- А що, видно?

- У тебе мішки під очима.

- Хіба? - спитав той, почав на дотик шукати на своєму обличчі дефекти. - Але ти права. Вчорашній день не дає мені спокою. Хай там як, час вже вставати. 

- Добрий ранок, пані А... - промовив Ріо, увійшовши до кімнати зі вже готовим сніданком. - Вибачте, що забув постучатися.

- Усе гаразд, Ріо, - відповів Іорі. - Між нами нічого не було.

- Ваш батько б засмутився, якщо б був на моєму місці. Пане Іорі, трохи почекайте, поки я вам принесу ваш сніданок.

- Не варто. Ми з Арізу хочемо сьогодні поїсти щось, зроблене власними руками.

- Ось воно як... Тоді я принесу...

- Нічого не потрібно нести, пане Ріо, - відповіла дівчина. - У нас усе є.

- Що ж, тоді бажаю вам гарно провести час. 

Здається, минула тільки година, але через скованість Іорі довелося комунікувати з Арізу так, як, мабуть, ніколи. Юнак сам не помітив того, як став бути сміливішим і відвертішим з дівчиною. 

Арізу не давала жодних поблажок. Усе нашим героям довелося робити разом: починаючи банальним переміщенням та готуванням їжі й закінчуючи прийняттям ванни. Для Іорі це не було чимось новим, але через дитинську наївність цей процес здавався безтурботнішим. 

Коли Арізу й Іорі сиділи разом у кафе, юнак відчув вібрування в штанях. Це телефонувала Юрі.

- Слухаю.

- Іорі, ти де?

- Я... Я у кафе.

- Що ти там робиш?! Ти забув про свою власну авантюру?!

- Нічого я не забув. Я скоро під'їду. Очікуй на гостей.

- Очікувати на кого?..

Іорі завершив розмову, але продовжував вдавати розмову, поки писав Юрі СМС з приблизно таким змістом: "Юрі, прошу, допоможи! Зі мною буде Арізу, але вона ні про що не повинна дізнатися!"

- Хто це був?

- Юрі телефонувала. Я маю з нею поговорити.

- З Юрі?! - двічина різко вскочила на ноги та побігла до Ріо, який чекав на парочку в машині. - Пане Ріо, нам варто заїхати в одне місце!

***

Через декілька хвилин Іорі й Арізу прибули до бару родини Такахаші. Зайшовши до закладу, дівчину була дуже здивована інтер'єру, оскільки ніколи не бувала в подібних місцях. 

- Вітаємо в нашому закладі! - привітався голова родини.

- Юрі! - запищала від радості Арізу, намагаючись обійняти подругу через барну стійку. - Чому ти ніколи не водила мене до себе? Чому ти ховала від мене таку красу?!

- Просто не спадало нагоди. Хай там як, краще вже пізно, аніж ніколи.

По погляду Іорі бармен зрозумів, що варто якось відволікти супутницю юнака. Бажано, щоб мати час поговорити з Юрі. 

- Що будете замовляти?

- Як завжди, момо, - відповів Іорі.

- А ви що будете, пані Сімідзу?

- Ну... Я... А можно щось авторське?

- Думаю, вам душе сподобається "Цукрова Королева". Юрі, зроби подрузі смаколик!

Дівчина з холодним поглядом та впевніністю в руках засипала в шейкер лід, змішала саке з тріпл-секом, вершковим лікером і лимоним соком і додала пів ложки цукру. Через декілька секунд гарного струшування дівчина перелила утворену рідину в келих, наповненний льодом. 

Арізу була дуже здивована коктейлем і перед тим як випити, вона намагалася роздивитися кожен блискучий кришталик цукру.

- Неймовірно.

- Бажано почати насолоджуватися ним пошвидше, бо вода трохи псуватиме смак, - прокоментувала Юрі. Арізу подумала, що його варто пити залпом і швидко спустошила келих. - Ну як?

- Смачнішого в житті ніколи не куштувала!!!  - прокричала дівчина від неймовірної насолоди. Правда через декілька хвилин її почало хитати й в результаті вона знепритомніла. 

- Що ви їй підлили?

- Найслабкіший барбітурат, - відповіла Юрі. - Можеш не хвилюватися: замість ликерів ми використали сиропи, тому з нею має бути все гаразд. 

- Тобто, вона зараз нас не чує?

- Цього гарантувати не можу, бо підсвідомість досі працює, хоча й у сповільненому темпі.

- Ось воно як. Мені б ще якось звільтися з цих наручників.

- Ти досі впевненний, що бажаєш втрутитися в цю справу? 

- Абсолютно. Я впевненний, що вбивство якось пов'язане з моєю родиною. Завтра має відбутися зустріч Клана Цуджі з моїй батьком.

- Може, ви мені розповісте, що відбулося? - спитав пан Такахаші. - Можливо, я зможу вас направити на людей з цікавою для вас інформацією.

- Гаразд, татку, - відповіла Юрі:

***

- Це відбулося позавчора після уроків. Ми з Арізу та іншими дівчатками з нашого клубу запросили гурток ковалів на чаювання. Тільки один Тору відмовився йти з усіма. Окрім них, серед хлопців ще був Іорі. Нічого нам не здавалося дивним: усі залюбки куштували наші кекси та пудинги, а темою розмови було небажання Хасі куштувати печиво Арізу. З його приготуванням їй допомагав Норайо, формуючи з печива різні фігурки. У певний момент Норайо згадав, що має забігти до Іное-сенсея і взяв при цьому свій портфель. Через, мабуть, 10 хвилин Хасі стало зле й він побіг до туалету. Арізу була дуже стурбована станом Хасі й побігла за ним, проте втратила з поля зору й ніде не знайшла. Майже під закінчення чаювання Арізу вирішила віднести печиво вчителям нашої паралелі. 

- А що було на місці злочину? - спитав пан Такахаші.

- Тіло знайшли в шкільній шафці Норайо, - продовжив розповідь Іорі замість Юрі. - Я помітив те, що ніде в класі не було жодних слідів від крові, хоча сама шафка зсередини була нею обмазана. До того ж від тіла доносився дуже незвичний запах: якийсь кислий та... пісний... мені дуже складно його описати, але я дуже сумніваюся, що він помер саме від ножевих поранень...

***

- Ось воно як... - підсумував пан Такахаші. - Не думав, що камери схову досі популярні.

- Досі?.. - перепитав Іорі.

- Раніше вони використовувалися як своєрідна пошта між кримінальними угруповуваннями: завдяки ним члени різних організацій могли передавати один одному інформацію, наркотики, алкоголь, зброю... і дітей. Багато подібних ситуацій списали на те, що батьки таким чином відмовилися від дітей ( і такі ситуації, дійсно, були), але здебільшого таким чином юних потенційних немовлят використовували в якості валюти.

- Хасі не дуже схожий на мутанта... - проказала власні думки вголос Юрі.

- Можливо, це вбивство - повідомлення до когось...

Раптом дзоники на дверях бару задзвонили й до бару війшли знайомий біловосий юнак та хлопець з дерев'яним протезом замість мізинця. 

- Здоровенькі були, Такахаші! - зухвало промовив Тору, сівши за барну стійку. - Які люди! Йошіда та Сімідзу власною персоною! Я думав, Іорі, ти не п'єш нічого дешевше за 10 тисяч єн. А що з твоєю ко?..

- Не смій її чіпати!.. - відповів Іорі, відбивши руку Тору, коли він намагався доторкнутися до Арізу.

- Як ми заговорили! Чогось я не пригадую моменту, коли вона не стала для тебе байдужа. 

- Що тобі треба, Тору?! - незадоволено спитала Юрі.

- Можете не хвилюватися, ми не прийшли з вами битися! Я просто привів друга до бару, щоб тий запив горе.

- Майстре, найміцніше, що є, будь-ласка, - вічливо попросив юнак з протезом.

- Якудз не обслуговую, - відповіла Юрі.

- Може, на годину відкинемо всі наші чвари? У хлопака вчора брат помер.

- Брат? - знайомий голос. 

Виявилося, що весь цей час поруч із Арізу й Іорі пив Кіку, а біля краю барної стійки пила чи то міцний алкоголь, чи то власні сльози Іное-сенсей. 

- Це все моя провина! - дорікала собі вчителька. - Я не зможу перенести такої ганьби! Мені варто піди з академії...

- Навіть не думайте! - відповів Кіку. - Ви чудовий вчитель, на якого я чекав усе своє життя! Я б залюбки перейшов до вашого класу, якби знав, що прийдете до нашої академії в цьому році!

- П-правда?! Н-навіть через мій алкоголізм?! Навіть через те, що я попросила Норайо принести мені в кабінет лікери?!

- Ніхто з нас не ідеальний. Якщо ви підете з академії - я піду також! Я хочу пройти цей життєвий шлях разом з вами!

Уся утворенна компанія із зацікавленням спостерігала за мелодрамою: Іорі сподівався, що від них цікавої інформації, батько та донька просто спостерігали, спершис ліктями на барну стійку, а Тору встиг з краників налити собі та своєму товаришу по келиху пива.

Від такого галасу потрохи почала прокидатися Арізу.

- Спляча красуня прокинулася! - прокоментував вже на підпитку Тору.

- Іорі?.. Тору?!

- Давно не бачилися, - відповів колишній якудза, подивившись на свій годинник, - аж цілих 29 годин.

- Іорі, що він тут робить?! - спитала дівчина, сховавшись за спиною Іорі.

- Не звертай на мене уваги. 

- Думаю, нам уже час, - промовив заручник турботи Арізу. - Юрі, ще сконтактуємося, - відповів юнак, показавши жест "віч-на-віч". 

- Мені щось зле!.. - скаржилася Арізу, прикриваючи рота.

- Варто менше солодкого їсти.

Поки Іорі допомагав Арізу пройти до автомобіля, то на мить відчув нотки знайомого запаху - того самого аромату, який він відчув вчора від Хасі. Морська сіль так і відчувалася, проте було щось ще...

- Як провели час? - спитав Ріо, коли Іорі й Арізу сіли в автомобіль. 

- Цілком непогано. Ми з Арізу дізналися про багато що, хіба не так, Арізу?

- Саме так...

- Бачу, пані Сімідзу пресильно сподобалося в пана Такахаші. Куди цього разу рушаймо?

- Додому, Ріо.

Поки Арізу намагалася протрезвіти завдяки вітру, Іорі намагався скласти елементи пазлу:

"Виходить, Іное-сенсей попросила Норайо принести їй до школи алкоголь. Мабуть, саме тому він виходив із портфелем. Формат камери схову - не новинка, тому, скоріш за все, вбивство - не більше, аніж акт залякування чи попередження. Враховуючи на зустріч наших з Тору родин, це вбивство цілком могло бути вчинене задля напруження ситуації. Хасі був братом одного з друзів Тору, який був причетний до якудз, тому вибір жертви цілком логічний. Виходить, комусь дуже невигідні переговори між нашими кланами, але кому ж?.."

***

Тим часом Тору й Такеда продовжували сидіти в барі Такахаші. Вони не відчували жодної небезпеки, хоча й знаходилися на території конкурента. 

- Чому?! - питав себе молодий якудза з протезом. - Чому саме його?!

- Заспокойся, друже. Побережи емоції до суду.

- Цей Тачібана, чи як його там... Вб'ю! 

- Варто дочекатися суду, - втрутилася Юрі. - Я дуже сумніваюся, що це він зробив. 

- Тут не посперечаєшся, - відповів Тору. 

- Вперше бачу, щоб ти зі мною погодився.

- Просто я трохи  здогадуюся, хто це може бути. Проте поживемо - побачимо.

- Тору... - Такеда схопив друга за піджак та трохи припідняв. - Допоможи мені знайти цього покидька! Я зроблю все для тебе!

- Не будь таким радикальним, Такедо. Поліція розбереться. Навіть якщо цей шмат лайна потрапить до в'язниці, то ти цілком зможем йому відплатити сповна чужими руками. 

Юнака з протезом ці слова заспокоїли й він відпустив свого товариша. 

- Мабуть, ти правий. Ходімо, скоро почнеться церемонія...

Через хвилину в барі вже нічого не нагадувало про присутність якудз. У барі запанувала тиша, яку іноді порушувала Іное-сенсей, котра все ніяк не могла напитися.

- Тату, ти казав, що знаєш людей, які можуть нам щось розповісти. 

- Так... Пам'ятаєш дядька Сакая?.. Він ще в дитинстві тобі постійно приносив подарунки.

- Авжеш.

- Можеш піти до нього, хоча я слабо віриться, що він вирішить вам допомагати задарма. 

- Тоді я можу зараз піти до нього, поки в барі мало людей?

- Звісно. Тільки не затримуйся!

Дівчина накинула на себе сумку та легеньку куртку й вибігла з бару. Вона чудово пам'ятала шлях до батькового друга й могла пройти весь маршрут із заплющеними очима.

*** 

Бар пана Сакая знаходився в сусідньому кварталі. Він як зовні, так і зсередини слабо вірдрізнявся від закладу родини Такахаші, проте в очі одразу кидався музикальний автомат, що стояв у кутку, й дві працівниці-близнючки, які розносили замовлення клієнтам, які сиділи біля вікон: їхня шкіра була бліднішою за звичайну людську, а також в однієї з офіціанток було волосся кольору лимону, а в другої - кольору лайму.

Юрі вирішила сісти за барну стійку й замовити собі звичайної кави:

- Що бажаєте? - спитав її власник закладу, який при цьому обслуговував людей за барною стійкою. Він представляв із себе похилу людину віком приблизно в 50 років. На голові була видна лисина, хоча по боках ще залишалося доглянуте волосся. 

- Бажаю звичайної кави, дядечку Сакай.

- А я все думав, кого ти мені нагадуєш, Юрі. Навіть уявити не міг, що ти виросла такою красунею. 

- Дядечку, я прийшла до вас по допомогу.

- Чим можу допомогти?

- Що ви знаєте про систему камер схову?

- Я хоча й друг твого батька, проте навіть з друзями в мене ділові принципи. Якщо я розповім тобі про це, то тоді що я отримаю за це?

- Будь що в розумній мірі. 

- Що ж, у мене є деякі проблеми з податковою й на мене готується іск до суду. Ти зможеш мені надати гарних адвокатів задля урегулювання цього питання?

- Так.

- Тоді домовилися. Що саме тебе цікавить з приводу цієї системи?

- Абсолютно все.

- Що ж, як колишній посередник можу сказати, що всі ці камери схову не вибираються навмання. Є певні люди, які володіють цими камерами й отримують гроші за їх використання кримінальними організаціями. Таку шафку маю я, таку шафку мав колись і твій батько. Також є камери схову для більш важливих шипшинок. До них мають доступ приближені до донів люди.

- А в школах є такі камери?

- Звісно, що є. Підсажування та вербування починається ще в дитинстві. 

- А як тоді хтось може покласти щось в чужу камеру? У них однакові замки?

- Абсолютно правильно. У преміумних сховків складніша будова, але це тобі навряд чи знадобиться.

- Ви згадали про приближенних до донів... А Королева також є приближенною?

- Так. Це все, що ти хотіла в мене спитати?

- Так. Щиро дякую вам за допомогу. Але можна задати ще одне питання?

- Звісно.

- Чому ви так спокіно говорите про це все?

- Скажемо так: моя здібність дозволяє мені зберігати нейтралітет, - пан Сакай поглянув на свою ліву руку, на якій шкіра в деяких місцях була схожа тверда та чимось нагадувала луску. Легким рухом він відламав шматочок шкіри та обмазав місце поранення якоюся маззю. - Іноді доводиться ходити до джерел та використовувати спеціальну глину, яка здатна замінювати деякі тканини. Я б зміг розповісти й про неї, але тоді тобі доведеться запропонувати ще щось.

- Я вже отримала все, що хотіла. Щиро дякую, дядечку Сакай!

- Передавай вітання батьку.

Дівчина подякувала за смачну каву та побігла до себе додому. 

"Виходить, ці камери схову є також і в нашій академії! - роздумувала вона. - Якщо труп знайшли в шафці Норайо - виходить, що він якось пов'язаний з мафією? Ні, якась нісенітниця! Хай там як, вже є докази того, що не тільки Норайо має доступ до власної шафки."

***

Коли Арізу й Іорі прибули додому, на них очікував цілий підрозділ озброєних людей, які зупинилися перед машиною.

- Щось мені це не подобається, - промовила дівчина.

- Ріо, що відбувається. 

- Не хвилюйтеся, я зараз розберся, - дворецький вийшов із автівки й того невідомі відвели подалі від автівки.  Ріо не змусив довго на себе чекати й голосно промовив, - Можете виходити. 

- Хто це були? - зі страхом у голосі спитала Арізу.

- Цих людей найняв пан Йошіда. Через останні події він вирішив поліпшити власну та вашу безпеку. 

- Щось мені це не подобається!..

- Арізу, можеш не хвилюватися. Я ж поруч.

Для дівчини той момент став історичним. Тоді вона побачила на обличчі Іорі те, чого не спостерігала довгі роки.

- Іорі... Ти мені посміхнувся?!

- Що?.. - тільки тоді Іорі зрозумів, що на його обличчі застигла легка посмішка. - Ні...

- А я все бачила! А я все бачила!

- Не хочу порушувати ваші воркування, але нам вже час, - покликав тих дворецький. 

Поки вони їхали нагору, Іорі помітив, що Арізу постійну намагалася щось знайти. Коли вони залишилися в кімнаті, то дівчина почала бігати по всій кімнаті в пошуках чогось.

- Де ж воно?!

- Що вже сталося?

- Я десь загубила ключа.

- Ключа від?..

- Від наручників.

- Невже я настільки швидко тобі набрид? - спитав Іорі, схопивши Арізу за руку. - Може, це знак?..

- Іорі...

- Нащо тобі той ключик?

- Я просто подумала, що, можливо, я таким чином тебе дратую. Ти сьогодні такий...

- Інший? - Іорі несподівано для дівчини встав перед нею на коліна. - Якщо честно, після цього дня, проведеного з тобою, мені дуже шкода, що я весь цей час намагався уникати тебе. Тому давай за цей час зробимо все, щоб компенсувати той період? А це кругле небо буде нам свідком.

- Іорі... 

- Арізу, я тобі колись казав, що ти виглядаєш, як маленька дитинка, коли соромишся?

Тий вечір пройшов незабутньо для Арізу. Вони покликали до себе Ріо, щоб разом приготувати їжу. Дворецький виявився людиною з багатою біографією, тому після декількох чарочок саке почав розповідати всілякі історії зі свого життя. 

За цим усім з боку спостерігав голова родини, не вірячи власним очам: його сини нарешті почав вставати на шлях лідера.

Тепло дівчини стало для Іорі за тий день звичайним відчуттям, але від цього не перестало бути приємним. Арізу трохи перебрала, тому практично заснула за столом, через що Іорі довелося нести її до ліжка, немовби його тато, коли ті були малими. Дівчина крізь сон стискала долоню юнака й оповила всю руку, коли вже лежала на ліжку.

"Як ж огидно. І як ти взагалі такого терпиш? - промовив у себе в голові Іорі. Він дістав ключ з кишені своїх штанів. Юнак дістав цей ключ ще в барі, коли Тору намагався доторкнутися до предмету. -Вибач, Арізу, але доведеться тобі нічку побути без мене".

Іорі тихо спустився униз, надягнув своє пальто й побіг до бару Такахаші. На того вже зачекалася Юрі, яка сиділа навпроти батька. 

- Нарешті, ти приперся.

- Вибачаюся. Самі розумієте, яка в мене ситуація.

- Питається: чому б не залучити пані Арізу до вашої авантюри? - подумав пан Такахаші.

- Ця справа якось пов'язана з моєю родиною. Я не бажаю наражати її на небезпеку. 

- У якому сенсі "стосується твоєї родини"? - спитала Юрі.

- Мій батько значно посилив охорону. Мені чомусь здається, що це вбивство - молюск у компанії кита. Хай там як, Юрі, ти телефонувала детективу?

- Так... Точніше, я поговорила з рядовим, який організує нам зустріч о шостій ранку.

- Пречудово. Арізу в середньому спить до дванадцятої, якщо нема ніяких справ. 

- Ну й про що ти дізналася, доню?

- Дядько Сакай розповів, що власники інших таких камер мають доступ і до шафки Норайо. Тому виходить, в академії є й інші такі камери.

- Тору, - промовив Іорі. - Він єдиний, хто спокійно сприйняв ситуацію і підставив Норайо. 

- Ти впевненний у цьому, Іорі?

- Ні. Але я й не детектив, щоб шукати істину. Для адвокатів закони та докази - виключно інструменти задля відстоювання інтересів своїх клієнтів. Навіть якщо Тору не виннен, він точно якось пов'язанний із вбивством і прибрати його - в інтересах кожного з нас. 

Після цих слів пролунав тихесенький дзвін і в бар зайшли Такеда й Асука. 

- Це пальто!.. - промовила дівчина. - Я його впізнаю з тисячі!

- Дітько, - прошептав про себе Іорі й надягнув маску. - Що вам треба?

- Помста.

- Помста?

- Ти вбив багатьох моїх друзів, а що найгірше, - промовив Такеда, діставши пістолета з піджака, - ти підняв руку на мого брата! 

Іорі ухилився й рукою притиснув Юрі до барної стійки. 

- Ви щось поплутали. Я не маю ніякого відношення до вбивства Хасі.

- Звідки ти знаєш це ім'я?

Пролунали ще два вистріли  й у бік юнака полетіли ланцюги. Іорі спеціально підставив свого меча до ланцюгів, щоб ті оповили лезо, після чого юнак різко потягнув управо, через що Асука втратила рівновагу, а кули прострілили ланцюги. 

- Я знаю це ім'я тільки завдяки моєму клієнту. 

- Ти брешеш!

Такеда зробив ще один постріл, через що Іорі довелося зблизити з ним дистанцію, повалити з ніг та ногою зафіксувати руку, в якій хлопак трмимав зброю. Раптом, за вікном з'явилася та сама таємнича біловолоса дівчина. Вона мала коротку зачіску й до лякання знайоме обличчя. Вона ніби скомандувала юнакові встромити меча в Такеду. Іорі несвідомо послухався й відсік якудзі мізинець-протез.

- Якщо ще раз почабу - церемонитися не буду, - промовив Іорі, піднявши палець та побігши за дівчиною. 

"Не може бути! - думав юнак. - Іное-сенсей... Вона ніяк не може бути Королевою!"

Запах завів Іорі в провулок. Мить пройшла, немовби три короткі кадри. Повз Іорі різко хтось пробіг так, що пилюка потрапила в очі юнака. Коли ж Іорі протер очі, то помітив, що протезу в руках вже нема, а в голові лунала одна фраза: "Не довіряй поліції".

- Що за бісовщина? - промовив уголос Іорі.

***

Норайо тієї ночі не спав. Після візиту Тору він боявся заплющити очі хоча б на декілька хвилин. Через це прихід рядового Андо не здивував юнака.

-Тачібана Норайо, познайомтеся з Наґаєм Іорі й Ооніші Юрі. Вони - ваші адвокати. У вас є лише пів години, щоб усе обговорити.

-Дякую вам, - відповів Нагай.

Коли поліцейський залишив адвокатів зі своїм клієнтом віч-на-віч, Юрі відразу ж накинувся на Норайо і схопила за одяг, а Іорі прикрив вікна фіранками та ввімкнув настільну лампу.

-Ти що робиш?! - запитала та. -Ти розумієш, у що ти вляпався?!

-Юрі, полегше. В нас і так мало часу, - попросив ту Іорі.

- Ти маєш рацію, - сказала та, відпустивши Норайо.

-Як ви взагалі сюди потрапили?! -здивовано запитав юнак.

-Тут питання ставимо ми.

-Якщо вже на те пішло, то хто з вас поганий коп?

-Обидвоє! – відповіли Іорі та Юрі в унісон.

-То що, як думаєш виправдовуватися, Тачібана Норайо?

-Та Не вбивав я його!

-Тоді поясни, чому в районі рота пахв знайдені твої відбитки пальців?

-Чого?!! Юрі, це правда?

-Так, все саме так. Нам цю інформацію тільки-но надав рядовий Андо.

-Але... Як вони там могли опинитися?

-Добре. Допустимо, ти не вбивав його. Але тоді ти чому не сказав, що було в сумці? Навіть якщо ти перевірив якусь аферу, тобі дали б менший термін.

-Я вже не вперше за сьогодні це чую.

-В якому плані? -запитала Юрі.

-Сюди приходив Тору.

-А ось тут детальніше, - відповів Іорі. - Як він сюди потрапив?

- Через кран. 

- Дуже дивно, враховуючи теплі стосунки між якудзами та поліцією, - промовила Юрі.

- Що?!! - перепитав Норайо.

- А ти не знав про це?

- Я також не знав, - відповів Іорі. - Тобто, цілком імовірно, що Тору точно якось до цього причетний.

- Сумніваюся, - Норайо дістав з тумби газету і показав друзям статтю. –Ті самі сліди. Це робота серійного вбивці. 

- Тут написано, що жертви померли від передозування, - констатувала Юрі, - але Хасі помер від ножових поранень.

- Не можу погодиться, - відповів Іорі. - Стіни шафки були сильно заляпані кров'ю, наче його різали всередині. І, все ж таки, Норайо, що ж ти ніс у тій сумці?

- Я проніс лікери до школи.

- Що?!

- Мене про це попросила Іное-сенсей. 

- І ти реально погодився?!

- Так. Мені після того випадку дуже складно їй відмовляти. Я не хотів ні себе, ні її підставляти. Тому й не проговорився.

-Хм... Що ж це виходить?

Раптом, у кімнату зайшов до рядового Андо.

- Змушений перервати вас, але час уже вийшов.

- Дякую, що дозволили зустрітися зі своїм клієнтом, - промовила Юрі. 

- Пане Андо, можна з вами ще про дещо поговорити? - спитав Іорі.

- Так. Щось сталося?

- Чи можу я якось впевнитися в достовірності наданої вами інформації?

- Не зовсім розмію, про що ви...

- Мені варто отримати доступ до огляду тіла жертви. 

- Боюся, це неможливо. Я й так порушив свої обов'язки через пана Цуджі.

- Цуджі? 

Рядовий трохи закотив рукав і на чистій руці потрохи почало з'являтися татуювання. 

- Мій керівник не дуже любить, щоб у справи поліції хтось втручався, але я зараз і не якудза. Якщо вас цікавить якась інформація, то я зможу її вам надати лише усно. 

- Як ви пов'язані з Цуджі Тору?

- Він зацікавленний у визволенні свого друга. Тому на місці злочину я за його вказівок зробив невеличкі корективи й допомагаю вам. Це ж він вас найняв?

- Так, звісно, - відповів Іорі на мить відвевши погляд.

- Ось і файно. Хай там як, можете не турбуватися. Я особисто подбаю, щоб вашого клієнта звільнили.

Цей поліцейський був занадто добрим, що навіть якось не вірилося. Тим паче слова невідомої змусили Іорі поставити під сумнів усе сказане поліцейським. 

- Тоді останнє питання: Як ви хочете знайти справжнього вбивцю?

- Усі злочинці завжди повертаються на місце злочину. Хтось приходить заради ейфорії, а хтось - заради чистки слідів. 

Позаду Іорі вже припаркувалася поліцейська автівка, з якої вийшов детектив.

- Що ж, мені вже час іти. Радий був познайомитися, пане Наґай.

Тоді вже настав час Іорі повертатися. Він з усіх сил намагався приібгти додому якомога швидше й непомітніше. Юнак ледве не трапив на очі Ріо, коли двері ліфту відчинилися, проте дворецький вже був у кінці коридору.

Арізу так само мило спала, як і ввечері. Іорі надягнув на себе наручник і заплющив очі. Увесь цей час Іорі намагався скласти всі відомі деталі в єдину картину.

"Виходить, Тору не є вбивцею? Інакше б нащо йому шукати способи врятувати Норайо? А що, якщо це просто намагання відбілити себе, тим самим підставивши когось іншого? Або ж він з кимось грає в смажену бараболю.

Королева, Королева... Стільки про неї говорять, але практично нічого не відомо. Якщо ця таємнича дівчина і є Королева, то тоді нащо їй знадобився палець того хлопака?"

***

- Рядовий Андо на варті! - повідомив поліцейський, віддавши честь своєму керівнику. 

- З ким ти розмовляв?

- Це адвокати звинуваченого, сер. Вибачаюся, що не повідомив одразу!

- Шкода, що вони так швидко пішли. Я вже хотів їм благі вістки нести. 

- Що ви вияснили, сер?

- У шавці знайшли маленький тюбик з кремом, який здатен імітувати генетичні матеріали при контакті. Цілком можливо, Цуджі Тору використав його задля підробки відбитків.

- Цуджі Тору? Тий гарний хлопчик?

- Так. Варто повторно його опитати, але зараз ти можеш бути вільним. Ти останнім часом перепрацювався.

- Д-дякую, сер!

Поліцейський вирішив піти додому. Андо ніяк не міг зрозуміти, що він зробив не так. 

"Я ж усе зробив правильно: надрізи були деформовані, жодних біологічних залишків не було. Хтось підклав цей крем. Виходить, у цю гру грають двоє".

Перед тим як зайти в своюю квартиру, поліцейський вирішив перевірити свою поштову скриньку. Окрім звичайних рахунків за комунальні послуги, Андо нащупав щось маленьке. Це виявився окровавлений дерев'яний палець з запискою "Ви наступні".