Її звали Сімідзу Арізу. Вона понад 15 років зазнавала насилля з боку власного батька, котрий страждав від алкоголізму. Арізу була вагітна від свого батька 11 разів. Вона народила п'ятьох дівчаток, дві з яких померли ще в дитинстві. Від цього сусіди думали, що Арізу – дружина свого батька Сімідзу Такео. Коли Арізу закохалася у 23-річного хлопця, батько замкнув дівчину вдома і пообіцяв убити кожну дитину, батьком якої виявиться юнак. Не витримавши цього, Арізу повісила свого батька.

Цю справу настільки багато разів переглядали, що довелося декілька разів переписувати кримінальний кодекс Японії то користь пані Сімідзу, то на користь прокурора. Цю справу в народі кличуть "Сімідзу проти Японії".

Суд відбувався у досить просторій залі. На лаві підсудних сиділа та сама Сімідзу Арізу. Її очі були сповнені розпачу. Хоча це було не перше засідання, проте найбільшим її бажанням було нарешті забути про пекло, через яке та пройшла. Навіть багаточислені перемоги в суді не могли врятувати її душу та очистити пам`ять.

Коли до зали зайшла суддя Такахаші Юрі, всі присутні в залі встали. Серед них були й адвокат підсудної Йошіда Іорі та прокурор Тачібана Норайо. Ці двоє вже не перший раз зустрічаються в залі суду як у загальному плані, так і з приводу даної справи.

Іорі був одягнений у трохи широкі сірі штани на підтяжках, білу сорочку та чорний піджак, а в руках він постійно тримав кримінальний кодекс зразка 1968-го року. Норайо ж був одягнений у класичний смокінг і тримав сигарету в зубах.

Задокументовував справу судовий секретар Цуджі Тору, відносно молодий у даній спеціальності писар, пів року тому закінчивший філологічний університет.

- Отже, ми зібралися тут по перегляду справи "Про батьковбивство в Тотігі", - промовила Юрі, відкривши папку, що лежала на її п'єдесталі. –Прокурор Тачибана Норайо вимагає перегляд поправок до 200-ї статті кримінального кодексу Японії про батьковбивство. Обвинувачена сторона, чи ви готові?

-Так точно, ваша честь.

-Обвинувальник?

-Так точно, ваша честь.

- Ваша честь, я радий розпочати засідання, але готовий почати тільки тоді, коли ця цигарка пропаде з рота прокурора. Важко вимагати суспільного ладу, коли сам його порушуєш.

- На те ваша воля, пане Йошіда, - сказав прокурор.

Після цих слів продзвенів хрускіт і Норайо проковтнув цигарку.

-Вона шоколадна, якщо що. Хоч і не справжні, але відчуття можуть подарувати анітрохи не гірші.

-Це все чудово, прокуроре, але вам треба залишати ваші захоплення за стінами зали суду.

Раптом почулися три гучні удари молоточком.

-Тиша в залі! Містер Цуджі, ви встигаєте документувати?

-Так, ваша честь, - відповів Тору, строчачи по старій друкарській машинці.

- Вибачаюся, ваша честь, - сказав Іорі. -Продовжуйте, прокурор.

- Ваша честь, я вимагаю перегляду справи, оскільки, навіть не дивлячись на пом'якшувальні обставини, вона має отримати покарання. Виправдання адвоката, що вона збожеволіла після батьківського насильства, є дуже сумнівними. Я впевнений, що це не був звичайний самозахист і заявляю, що Сімідзу Арізу скористалася своїм становищем і вбила свого батька, перебуваючи в здоровому глузді!

-Протестую, ваша честь. Моя клієнтка вчинила вбивство лише з метою самозахисту. Від неї всі відвернулися, та й після 15 років систематичного насильства мало хто зможе зберегти здоровий глузд.

- Пане Йошіда, ви зараз виправдовуєте вбивство. Злочин був і пані Сімідзу має понести хоч якесь покарання! Наявність психологічних розладів не відміняє небезпечність для суспільства.

- Враховуючи, яке покарання ви намагалися нав`язати судді, я змушений засумніватися в вашому спихологічному здоров`ї. Пані Арізу, дійсно, має психічні розлади, але відвідування психологів і спроходження певного курсу лікування дають свої плоди. Я надав результати психологічних тестів та довідки від кількох професійних психологів, яких вона відвідувала під час арешту, і всі до одного заявляють, що її психіка явно похитнулася через тиск батька й що зараз пані Сімідзу стала адекватнішою.

-Протестую, ваша честь! Доведено, що тест Роршаха та інші перевірки не є достовірними. Також, оскільки до неї пустили лише адвоката та психологів, я можу підозрювати, що тести могли бути сфабриковані, щоби обілити репутацію Сімідзу!

-Ваша честь, я вважаю, таке нахабство неприпустиме. Процес тестування був абсолютно чесний та прозорий. Мені здається, що ця заява була вкинута через відсутність вагомих аргументів для перегляду справи.

У залі суду ситуація сильно загострилася. Усі погляди присутніх були приковані до Норайо, який знав, що сказати.

-Це правда, прокурор?

То була абсолютна правда. Оскільки Норайо тільки нещодавно почав захоплюватися громадянською освітою, він ще не був настільки обізнаний про дрібні деталі законодавства.

-Ваша честь, це зовсім не так. Якщо обстеження підсудної пройшло максимально прозоро, значить не важко буде зробити повторне обстеження з моєю присутністю? Чи є вам щось приховувати, пане Йошіда?

Це був гарний удар по Іорі. Якщо він погодиться, то тоді Норайо зможе якось вплинути на результати, а якщо відмовиться - суддя може подумати, що він щось приховує.

-Добре, ваша честь. Допустимо, я згоден на пропозицію прокурора.

Знову пролунали гучні удари молотка.

-Попрошу всіх підвестися! - Вигукнула Юрі.

Усі, крім секретаря, встали зі своїх місць.

-Наступне засідання по справі "Про батьковбивство в Тотігі" переноситься на невизначений термін, доки не будуть відомі остаточні результати психологічних досліджень Сімідзу Арізу. Прокурор Тачібана, містере Йошіда, ви можете бути вільними.

-Дякую, ваша честь, - сказали вони в унісон.

Іорі пішов до лави підсудних і почав заспокоювати свою клієнтку, яка знову розридалася, а Норайо вийшов із зали по каву.

***

На жаль чи на щастя, це була лише їхня фантазія. Замість просторої зали суду, старшокласники сиділи в затишному класі, який досить сильно був прикрашений за ці кілька місяців існування клубу громадянської освіти.

Стелажі наповнились книгами з психології, права та кримінології.

Біля компанії з'явився невеликий столик з диванчиком, який замовив Іорі, а на стіні веселі три книги, запечатані в рамочки: біля стелажів висів у рамочці«Портрет Доріана Грея» Оскара Уайльда, а над дверима висіла "Сповідь неповноцінної людини" Дадзая Осаму. Іорі вважав ці книги священними ідолами людської моралі й надто дбайливо ставився до них.

Єдине, що поєднувало фантазію з реальністю - три п'єдестали на коліщатках.

-Іорі, ти так відчайдушно мене захищав! - крикнула Арізу, обхопивши руку юнака. -Ти як завжди прекрасний!

-Ви обидва непогано попрацювали, - похвалив Тору, встаючи з дивана. - Страшно уявити, що ви зможете зробити із сучасними законами.

- Що ж, я готовий сказати, що з тебе непоганий маніпулятор, - сказав Іорі.

-Ха ... Невже ти визнав мою майстерність?

Норайо не очікував це почути, через що відчув дивний приплив гордості за самого себе.

-Але прокурор, звичайно, нікудишній. Ти зміг відстрочити справу лише за допомогою добре складеної ситуації.

-Гей, я ж лише кілька місяців це вивчаю!

-Я за ці місяці куди більше вивчив. Втім, від тебе іншого не очікувалося.

-А ну повтори!

Норайо знову схопив його за край піджака. Усі боялися, що ситуація повториться, але Юрі не дозволила їм знову побити один одного.

- Хлопці, не забувайте, навіщо ми тут, - сказала вона, вставши між ними.

-Юрі має рацію. Ваша ненависть один до одного згуртувала нас усіх тут. Інакше б ми не потоваришували.

Іорі та Норайо не слухали їх. Погляд червоноволосого був сповнений презирства та засудження у бік Іорі, але до нього все ж таки дійшов шепіт здорового глузду Тору.

- Оскільки я погодився грати за твоїми правилами, я й закінчу за твоїми правилами, - сказав Норайо, відпустивши його.

-Дивися, не пошкодуй про свій вибір.

– Гаразд, я вже піду, – сказав Тору. – Вже запізно, та й за тиждень починаються літні канікули. Треба підготуватися до іспитів.

-Точно! - вигукнув Норайо. - Я зовсім забув про іспити!

Він згорнувся калачиком і почав кататися по підлозі у повній істериці. Всі присутні вперше бачили Норайо в такому стані і це дуже бентежило.

-Як ж так, як так, як ж так?! -повторював юнак самому собі.

-Мені особисто вони не становитимуть труднощів, - сказав Іорі, злегка пирхнувши.

-Для мене теж. Ми з Іорі вчимося з репетиторами, і вже трохи випередили шкільну програму.

Арізу ще сильніше вчепилася за праву руку Іорі і повела його до виходу.

-До завтра!

-Стривай, Арізу.

Іорі підійшов до Норайо, який досі валяється на підлозі, який щось бурмотів собі під ніс.

-Слухай, є пропозиція, - мовив той, злегка штовхнувши його в спину. -Давай влаштуємо парі: хто виявиться вищим у списку результатів іспитів, той загадує бажання тому, хто програв, яке він повинен виконати беззаперечно?

Почувши ці слова, Норайо різко заспокоївся. Ці слова його приємно здивували і за мить юнак уже стояв на ногах.

-Домовилися!

-Якщо я виграю, ти підеш з цієї академії за власним бажанням.

Всі, крім Норайо, були шоковані таким бажанням. Весь цей час вони брали участь у житті клубу заради якогось парі?

-Що?! - вигукнула Юрі. - Ти розумієш, що ти говориш?!!

-Я абсолютно в своєму розумі. Жодних брудних прийомів - тільки наші мізки. Та й він уже погодився, а обітницю треба тримати.

-Згоден! А якщо виграю я...

-Ага, нехай щастить... - сказав той, виходячи з класу разом з Арізу.

Якийсь час у кабінеті стояла тиша. Ніхто не міг сказати і слово. І тільки сміх Норайо зміг привести компанію до тями.

-Норайо ... Чому ти погодився? -запитав Тору.

-А ти не зрозумів? Іорі подумав, що я насправді нічого не вчив і захотів замотивувати мене.

-Я не зовсім зрозуміла ... Тобто, ти підготувався?

-Звісно. За час існування гуртка я зрозумів, які в нього важелі тиску. Іорі був абсолютно мав рацію з приводу того, що з мене вийшов непоганий маніпулятор.

-Але ти ж розумієш, що, якщо він виграє - ти будеш зобов'язаний піти.

-Це ми ще подивимось. Я просто так не здамся.

-А якщо ти виграєш, що ти забажаєш?

-А ось це вже секрет. Тору, ти зараз ідеш додому?

-Ну ... начебто так.

-Я проводжу. Нам ж однією дорогою йти.

-А в мене ще купа роботи в студраді, - втомлено проконстатувала Юрі, - До завтра, хлопці.

-Хай щастить, Юрі!

***

Блукаючи маленькими вуличками міста, Норайо й Тору споглядали, як затишне місто поступово перетворюється на дійсно масштабний мегаполіс. Невеликі крамнички та широкі вулиці досить непогано почували себе серед хмарочосів, яким тільки судилося піднестися до небес.

- До речі, Норайо, я хотів б тобі дещо показати. Все ніяк не знаходив часу.

-Цікаво, і що ж?

Тору зупинився і дістав зі свого портфеля злегка пом'ятий сувій.

- Навіть не можу собі уявити, як я міг про нього забути. Побач ж моє майбутнє творіння!

Тору неквапливо розгорнув сувій. Перед Норайо постало креслення ножа. Лезо нагадувало традиційний танто, а конструкція рукояті була точно, як у балісонга.

-Вирішено, завтра я почну його робити! - промовив Тору, повернувши креслення до себе. -Думаю, за кілька днів впораюся. До речі, ти вже доробив свої метальні ножі?

-Прототипи вже готові. Завтра саме хотів їх протестувати.

-Цікаво буде на це подивитися. Вони досить складні у виготовленні. У тебе досить непогано виходить, Норайо. До речі, вже думав куди поступатимеш? Чи не думав піти на інженера?

-Скоріш за все, я піду в медицинський. У мене непогані бали з біології та хімії, тож чому б і ні? А ти сам куди думаєш піти?

-Я не знаю. Я думав піти на інженера, але мій батько каже, що мене чекає краща доля і хоче, щоб я став банкіром чи підприємцем.

-Ось як. Не прийми за невігластво, але можна поцікавитися, де працює твій батько? 

-Він працює в офісі біля порту. Батько там... президент компанії.

-Непогано. Я вважаю, що людина повинна йти своїм шляхом... яким б він не був важким, адже ніякі труднощі не будуть сильніші за сумне життя.

- Норайо, а якщо Іорі виграє - ти так просто підеш?

-Якщо він дійсно виграє - то так. Але шанс цього дуже малий.

-Що ж ти вже задумав?

-Я ж казав, секрет.

Юнаки не помітили, як опинилися біля будинку Норайо.

-Добре, хай щастить, Тору! До завтра! - гукнув Норайо, побігши сходами.

-Навдачі, Норайо!

Тору прискорився і почав бігти, а Норайо зайшов у квартиру.

-Бабуля, я вдома!

-Норайо, Ти якось рано сьогодні.

-Так-так ... Сьогодні впорався трохи швидше

Норайо пішов до себе в кімнату і, відкривши портфель, почав готуватися до проміжних тестів. Тільки зрідка з його кімнати долунав гучний сміх, ніби той був чимось дуже задоволений. Бабуся не наважувалася зайти в кімнату онука, оскільки не бажала турбувати його під час навчання (ну, й ще тому, що Норайо дійсно моторошно сміявся).

***

Тим часом Тору вже підбігав до височеного хмарочоса, що височів неподалік порту. Це був величезний офіс якоїсь престижної компанії. Він вражав своїм виглядом зсередини, але водночас через стиль бруталізму здавався стриманим і скромним.

Тору підійшов до одного з ліфтів і за кілька хвилин опинився на одному з останніх поверхів. Пройшовши до одного з кабінетів, Тору побачив секретарку, котра сиділа за невеликим робочим столом.

-Добрий вечір, - сказав той, підійшовши ближче.

-О, пане Цуджі. Ваш батько вас зачекався.

-Так, я трохи спізнився. Там уже зайнято?

-Так. Ваша сестра виявилася досить спритною дівчинкою. Не встигла я все розповісти, що робити та як себе поводити, - як вона вже опинилася всередині.

-О так, вона така. Нічого, я зачекаю.

Тору сів на диван, що стояв поруч і дістав із портфеля свої креслення. Пройшло 10 хвилин, а потім - 15. Юнак був такий схвильований, ніби за дверима чекало щось дуже важливе для нього.

Лише через 20 хвилин із кабінету вийшла рудоволоса дівчина його віку, одягнена у пом`ятий діловий костюм. Здавалося, що вона взагалі вперше в житті надягла такий одяг.

- І як все пройшло?! - запитав Тору, вставши з дивана і підбігши до неї.

На обличчі дівчини виднілися сльози. Її губи й руки тремтіли так сильно, що не можна було зрозуміти, засмучена вона чи це сльози щастя.

-Я пройшла, Тору! - промовила вона, обійнявши юнака.

Той лагідно обгорнув своїми руками дівчину у відповідь. Юнак був такий радий за сестру, що потім сам розсміявся і обійняв її ще сильніше.

-Я такий радий, Асуко! Тепер ти – повноцінна частинка нашої родини!

-Тору, тепер твоя черга. Батько тебе вже зачекався.

Юнак різко відпустив її і зі збентеженим обличчям почухав потилицю.

-Ой, точно! Гаразд, тепер прийшов мій час.

Тору підійшов до дверей кабінету і, зробивши глибокий видих, зайшов усередину.

Всередині на нього чекала непроглядна темрява. Тору навіть свою витягнуту руку не міг розглянути. Лише невеликий вогник, що лився з дальньої частини кімнати, освітлював край невеликого столу.

За ним зачинилися двері й з темряви почувся тихий хрипкий голос:

-Сідай, Цуджі Тору.

Після цих слів Асука, котра непомітно для Тору увійшла разом із ним у кімнату, почала запалювати 12 свічок, що стояли на столі. Коли в кімнаті з'явилося маломальське світло, юнак сів навколішки біля краю столу, де на нього чекала маленька чаша, в яку дівчина налила саке.

Навіть при світлі свічок обличчя співрозмовника було важко роздивитись, але Тору впевнено дивився в його бік. Усередині юнак дуже сильно хвилювався, але не подавав жодної ознаки занепокоєння чи хвилювання.

-Цуджі Тору, тобі випала велика честь на рівні з твоєю сестрою стати моїм спадкоємцем.

-Знаю, батько ... знаю.

Батько та син випили з філіжанок, а потім дівчина поміняла їх місцями. Якщо батько Тору випив саке до дна, Тору зробив з чаші батька лише невеликий ковток.

То був незвичайний напій. Крім того, що саке незвично як для такого напою спалювало горло, через нього Тору стало не по собі. Юнак почав потрохи втрачати контроль над власним тілом. Пальці руки, якою він схопився за серце, начебто почали масажувати орган, не даючи вистрибнути з грудей і зупиниться. Очі юнака вкрилися блакитною пеленою, наче в них залили чорнило від ручки, а кінцівки на мить перестали відчуватися так, як раніше. Тору подивився на свою долоню і жахнувся від того, що вона почала танути, подібно до підтопленого вершкового масла. Проте юнак продовжував не подавати виду.

Зібравшись із силами, Тору з полегшенням зітхнув і продовжив дивитися в очі батька, які також вкрилися пеленою.

-Цуджі Тору, відтепер ти - частина Токійського Трикутника. Це означає, що ти готовий піти на все заради свого роду та всієї Японії. Перед тобою відкриваються великі можливості, але при зловживанні ними ти понесеш таке ж велике покарання. Мене скоро не стане, діти мої. І тому я хочу, щоб ви або поділили дану мною владу між собою або щоб хтось з вас очолив клан.

- Батьку, але... ми ж ще в школі вчимося. Як хтось із нас зможе очолити Трикутник у такому юному віці?

-Вік не має значення, Тору, повір мені. Твій гострий розум вражає уяву, а серце Асуки сповнене жару та амбіцій. Тому у мене для вас обох є завдання... Воно зможе розкрити ваші здібності та показати решті членів організації, на що ви здатні.

-І що ж це за завдання, тату?

-Зрада - найбільший з гріхів. Особливо, якщо через цю зраду почнеться хаос і розруха. Ваша мета - або змусити зрадника покаяться у скоєному й повернути до наших лав, або знищити...

***

Наступний ранок почався чудово. Норайо був настільки стомленим, ніби всю ніч не спав, але усмішка ніяк не могла зійти з його обличчя, а Іорі знову поринув у себе. Але цей день настав. День, коли вирішаться долі багатьох людей.

Хоч у Норайо і виднілися мішки під очима, та він був налаштований на рішучу перемогу в парі. Ніщо не було здатне його зупинити й навіть, якби юнаку стало погано під час тесту, той не відступився б.

Тести почалися з самого ранку. Вони йшли один за одним, начебто учням треба було оформити величезну стопку документів на нерухомість.

На іспиті з англійської Іорі вирішив подивитися на годинник, що висів над дошкою, але, повертаючи погляд назад до аркуша з тестами, Іорі помітив, що в наручному годиннику Норайо щось лежало. Наче шпаргалка. Саме через це Норайо сміявся весь вечір, поки готувався. Він вирізав з паперу дископодібні шпаргалки, на яких записав можливі відповіді на деякі запитання і між кожним уроком їх змінював. саме тому Норайо щоперерви й ходив у туалет.

Юнак був цілеспрямованим і доводив все до кінця у потрібний термін. Він знав, наскільки частин буде поділено кожен тест і під кожну цифру написав кілька відповідей. Коли хлопець подивився б на годинник, він одразу ж зорієнтувався б, до якої частини тесту ця відповідь.

Та ось тільки Норайо весь цей час дивився на годинник, який висів у класі і це бентежило Іорі.

"Що ж, я не засуджую те, що ти зробив... У кожного своє поняття «брудного прийому», але для чого ти це зробив? Ти збираєшся списувати чи це лише підстрахування? Хай там як, вже кінець уроку і думаю, ти не будеш проти, якщо тепер я зроблю свій крок... », - подумав Іорі.

Юнак знову подивився на годинник опонента: старий механічний годинник, яким було явно більше 10 років. Годинник був досить поношеним, а коліщатко, що налаштовувало час, вагалося між витягнутим і складеним станами.

Іорі знову глянув в аркуш і задумався. Він мав звичку крутити щось у руках, щоб сильніше сконцентруватися на чомусь.

-Хм ...

Іорі почав крутити ручку і дивитися бічним оком на годинник Норайо. Він крутив її все швидше і швидше, поки та не випала з його руки і потрапила кінчиком по коліщатку годинника Норайо.

Червоноволосий юнак помітив це тільки тоді, коли ручка торкнулася руки. Подивившись на свій наручний годинник, на його обличчі з'явився легкий шок. Норайо різко подивився на годинник, що висів у класі і тоді він точно опинився в ступорі.

Годинник Норайо був збитий.

- Перепрошую, Іное-сенсей, - промовив Іорі, піднявши руку.

-Що таке, Йошіда?

-Я випадково упустив ручку.

-Ох піднімай-підіймай. А то час біжить і не встигнеш все доробити.

-Вельми дякую, Іное-сенсей.

Коли Іорі підбирав ручку, перед Норайо з'явилося обличчя диявола. Яскраве око Іорі вселяло страх і легка задоволена усмішка, яка невластива йому, підкреслювали щирість Іорі. Він був такий задоволений своєю витівкою, що було важко повірити в те, що ця людина вірна якимось вищим ідеалам.

Іорі так і говорив своїм поглядом: «Я все бачу, Норайо».

Через 10 хвилин пролунав дзвінок на велику перерву.

- Відчуваю я, що середньо написав, - сказав Тору, роблячи руханку за партою.

-Середній результат теж непоганий, Тору. Може, англійська це просто не твоє?

-Можливо, ти маєш рацію. Я далекий від поняття "гуманітарій".

– Перепрошую, що перебиваю… – почувся той самий голос позаду Норайо.

Перед ним постав Іорі. Його обличчя було серйозне, як ніколи, і це дуже насторожило юнака. Навіть кам'яне обличчя було для нього рідкістю.

Норайо й Іорі вийшли на дах школи. Блакитне небо так і притягувало до себе всю свою увагу, а спекотне літнє сонце так і було під рукою.

-Невже ти вирішив пообідати зі мною? – саркастично запитав Норайо, сівши на підлогу та відкривши своє бенто.

-Не в цьому справа. Я...

-Ти хочеш сказати, що я грав нечесно. Втім, на інший результат я й не очікував.

-Тобто ти?..

-Я зробив ці шпаргалки не стільки для списування чи підстрахування, скільки для перевірки тебе. Ти людина слова і я знав, що ти не списуватимеш. Хотілося дізнатися, на що ти готовий піти заради перемоги у парі. Адже це не випадковість була, адже так?

Іорі не знав, що сказати. Він відчував себе повною нікчемністю через те, що його так легко змогли обвести залишити в дурнях. Це була фатальна для нього суміш із гніву, здивування і того, що особлило злило його, – сорому.

-Ти... маєш рацію. Тільки давай-но без читання лекцій про мораль, гаразд?

-Ти про що? Я не сержуся на тебе через це. Та й на результати тестів мені, якщо чесно, байдуже. Якщо ти переможеш – я справді піду.

Це вразило Іорі. Ті статути, які він повторював сам собі, похитнулися в його душі. Іорі справді не міг зрозуміти ходу думки червоноволосого хлопця з глибинки, який зміг обвести одного з найрозумніших учнів свого класу. Він відчував це почуття, ніби вперше за довгі роки.

-Будеш? - спитав Норайо, протягнувши термос. 

-Хочеш так попрощатися?

-Можеш вважати як хочеш. Це родинний рецепт.

Іорі вирішив відпити. Не помітивши того, юнак декілька хвилин насолоджувався смаком - та раптом до його рецепторів дійшли хмельні нотки й Іорі виплюнув рідину з рота. 

-Дурень! Ти що, бляха, носиш з собою?!

Норайо впав на підлогу від реготу. Він ніяк не очікував такої емоційної реакції від такої байдужої людини.

-Щоб тебе... До зустрічі біля дошки екзаменів, коли будуть відомі результати.

Норайо ж продовжував реготати. Така реакція Іорі коштувала дорого. Та наступна реакція - ще дорожче.

***
Після закінчення занять Норайо разом з Тору та ще декількома однокласниками пішли святкувати. Чевоноволосого юнака здивувало те, що святкування було влаштовано одразу після екзаменів, а не після оприлюднення результатів. 

Найстарші хлопаки закупилися різноманітним алкоголем і компанія пішла на набережну, що знаходилась неподалік порту. Під основним рівнем знаходилася довжелезна платформа з бетону. Тут часто бували пенсіонери, тому це місце прозвали "алеєю рибалок".

Хлопаки обрали відносно пусте місце на майже самому кінці платформи, сіли на край і почали теревенити про життя. 

Норайо був з тих хлопців, хто чудово знає міру й не набирає собі зайвого. Саме тому він був одним з тверезих, серед яких цього разу був і Тору, котрого під час декількох прогулянок друзі доносили додому на руках. 

-Ну що, за наше майбутнє, Норайо? - запропонував випити Тору. Друзі торкнулися горлечками пляшок з пивом і разом випли. -О так! Як ж добре!

-Мій батько виготовляє краще.

-Стоп... Норайо, ти не казав, що твій батько - бровар. Сподіваюся, він не працює на Йошіда.

-Та ні. Наша родина сама по собі. У нас закупають частіше дрібні підприємці, та й масштабне виробництво ми б не потягнули.

-Ось це файно.

-Тору, так чому ви з Іорі так не любите один одного?

-А хіба не зрозуміло? Ти маєш розуміти мене як ніхто інший.

-Це я розумію. Але чому ваші родини лаються між собою?

-Це занадто довга історія, щоб розповідати її тут. Та й я не знаю усіх деталей до кінця.

-А ти не думав налагодити відносини з Іорі, коли підеш по стопам батька?

-Допоки на чолі Іорі або його батько - ніколи. Що батько - капіталіст до мозку кісток, що синочок. Вони з прошарку тих, хто не шкодує ні про що й Іорі - возвведення цієї риси в абсолют. 

Норайо допив остані краплі алкогольного напою й подивився в бік хмарочоса, який добудовували. Ця споруда слугувала чудовим орієнтиром і мотиватором. Норайо не знав, що це за будівля та й, якщо чесно, йому було байдуже. Його підсвідомою мрією було стати рівним цьому хмарочосу й розрізати небеса.

Спрямувавши очі знову на Тору, Норайо помітив якісь дивні сліди на тілі друга: це були світлі рівні гладкі лінії, ніби хтось легко здер шкіру. До того ж здалося, що ці лінії трохи ворохнулися.

-Тору, в тебе...

Юнак різко розвернувся до Норайо й поправив піджак.

-Що таке?

-У тебе щось на спині було...

-То, мабуть,  шкіра трохи засмагла, якщо так пече.

Тору ще поправив у деяких місцях одяг і пішов за ще однією пляшкою. Коли Норайо знову подивився на спину Тору, то не помітив слідів. Тоді юнакові здалося, що це випивка трішки активувала уяву.

Коли сонце почало сідати, хлопаки вирішили вже розходитися по домівках. Цього разу Норайо провів Тору додому й рушив насамоті до власної хати. Задля швидшого повернення юнак вирішив пройтися провулками. Увечері в будь-якому місті світу буде ніяково ходити по таким місцям, тому Норайо намагався бути максимально обачливим.

Йому на зустріч ішов якийсь пиячий волоцюга з дуже знайомою пляшкою. На етикетці сріблястими літерами було вигравірувано "Йошіда". Сам ж волоцюга з себе представляв відносно молодого чоловіка, дуже сильно побитого життям. Норайо магався звернути вбік, щоб не наштовхнутися, проте крива хода була настільки непердбачуваною, що зіткнення було передбаченим. Пияка спіткнувся об ногу Норайо, вдарився підборіддям об землю та розбив пляшку недопитого лікера.

-Я щиро вибачаюся...- промовив юнак, подавши руку волоцюзі, що почав підійматися.

-Останнє... що в мене... було...

Волоцюга деякий час розглядав своє обличчя в утвореній калюжі з алкоголю. Пияка свої останні бабки витратив на випивку. Проте це відображення, хоча й боляче, допомогло волоцюзі усвідомити, ким той став. Проте це протрезвіння свідомості супроводжувалося оп`яніння гнівом.

Руки волоцюги почали неконтрольовано трястися й той просто накинувся на Норайо та почав душити. Погіршувало ситуацію те, що нігті пияки потрохи впивалися в шкіру й починали вебрувати. 

Юнак вже думав, що подохне від такого дурного непорозуміння... Проте пияк раптово ослабив хват і впав замертво. Волоцюгу вбила куля, котру не було чутно. Вона влучила в район грудної клітки зі спини. Кров облила поношену куртку волоцюги, на котрій було видно плавні лінії, схожі на щупальця. 

Норайо якомога швидше добіг додому, боючись потрапити на очі поліцейським. Ще б провину на нього б звалили. Ця ситуація стала одним з перших етапів поринання Норайо в справжній світ.

***

За кілька днів вже стали відомі результати іспитів. Усім було так цікаво дізнатися свої результати, що коридор перетворився на величезний натовп.

Норайо дуже хотів дізнатися про результати, але пробиватися крізь гігантський потік було самогубством, тому він з Тору спостерігали за іншими з класу.

- Нічого собі ... стільки людей, - здивувався Тору, попиваючи сік. - За весь час навчання тут я не бачив такого ажіотажу. Це звичайні тести.

-Тепер ви розумієте, до чого я тоді вів? - запитав Іорі, підійшовши до них, -Юнак закрив книгу і почав байдуже дивитись на натовп,– Людей цікавить лише три речі: перша – вони самі, друга – ті, хто на першому місці, і третя – ті, хто на останніх місцях. Якщо перше я ще можу зрозуміти, то навіщо іншим дивитися на інших?

- Це ж очевидно, - заперечив Норайо. -Вони дивляться на інших, щоб знати, на кого рівнятися.

-Можливо... Але я все ж таки вважаю це злегка дурним.

Раптом з натовпу перед хлопцями постали Юри та Арізу. Вони мало не збивали інших учнів з ніг, щоб дістатись хлопців.

-Норайо, Іорі, ви бачили свої результати?!! - запитали дівчата в унісон.

Арізу та Юрі були явно виснажені тим, що їм довелося заради цієї новини пробиватися через густий натовп, подібний до мурашника.

-Ні, ще не бачили, - сказав Норайо, попиваючи сік.

Після цих слів Юрі схопила його за руку, а Арізу схопила зап'ястя Іорі, й ті потягли хлопців через натовп настільки швидко, що Норайо не зміг утримати пакетика соку, який він майже допив. Тору ж дивився ним у слід і з посмішкою спокійно почав просуватися до дошки з результатами.

Через хвилину Норайо й Іорі вже стояли впритул до таблиці, що висіла на стіні.

-Дивіться! - промовила Юрі, вказавши пальцем вгору.

Іорі та Норайо підняли свої голови, щоб подивитися на результати. Перше місце посів Тачібана Норайо з результатом у 100 балів, а на третьому стояв Йошіда Іорі з результатом у ті самі 98 балів.

-Як... так? -здивовано запитав себе Іорі.

Його очі ніби так і були готові випасти з очних ямок, а руки і ноги почали тремтіти, що довелося сильніше спертися на тростину.

-Де... де я міг помилитися? - запитував Іорі самого себе.

Він ніби копався в гігантському архіві власної пам'яті в бажанні знайти ту саму папку зі спогадами іспиту. І вона знайшлася. Коли Іорі був зациклений на діях Норайо, він не помітив, що перед тим, як почати розкручувати ручку, вказав на невірний варіант відповіді.

Зрозумівши, що сталося, Іорі стало не по собі. Замість знань та концентрації на собі він обрав помсту, що зіграло з юнаком злий жарт.

-Іорі, - вигукнула Арізу, схопивши його за руку. -Іорі, все гаразд?

-Так-так... Не варто хвилюватися.

-Ну, що, Іорі? Готовий виконувати бажання? Адже ми сперечалися на те, хто виявиться вище, чи не так?

-Не смій вказувати Іорі! Та й треба перевірити результати інших тестів.

-Справедливо, - відповів Тору, хоча він і вболівав за Норайо.

Компанія почала розглядати інші таблиці. З інших предметів як Норайо, так й Іорі набрали найвищий результат.

-Ну що, переконалися? - злорадно запитав Норайо.

-Тут явно якась помилка! Іорі не міг тобі програти!

-Не треба, Арізу. Він має рацію. Норайо чесно виграв це змагання, і я маю виконати все, що він захоче.

-Щоб висловити умови свого бажання, мені потрібно залишитися з Іорі наодинці. Чи не будете проти, якщо ми відійдемо?

Почувши це, Іорі попрямував у бік сходів, а Норайо пішов за ним. На сходовому майданчику перед хлопцями постало гігантське вікно, що відкривало чудовий краєвид на сусіднє крило академії.

-Ну, і чого ж ти бажаєш? – трохи обурено запитав Іорі. -Щоб я пішов з академії? Або щоб я зробив щось принизливе для тебе? Чи ти просто хочеш грошей?

-Завтра о третій годині дня чекаю на тебе біля входу в академію.

Іорі це дуже здивувало. Якщо раніше його брови лише трохи смикалися, коли той дивувався, то в цей момент вони явно показували всю несподіваність цього рішення.

- Ти впевнений у своєму бажанні? Стільки речей є у світі, а ти хочеш, щоб я просто вийшов сам на вулицю?

-Я абсолютно впевнений. Нагадую, бажанням не можна нехтувати та змінювати його.

-Як хочеш...

Іорі дістав із внутрішньої кишені піджака свою записну книгу і записав новий пункт до розкладу наступного дня.

-Це я роблю, щоб у тебе не було сумнівів у чесності моєї обіцянки. Все, що колись записано в цю книгу, беззаперечно виконувалося.

-Я тобі вірю, Іорі. Тоді до завтра.

-Ага ... Удачі.

Норайо здивувало те, що навіть поразка не змогла вплинути на Іорі.

"Невже цій людині досі все одно на все, що відбувається навколо неї?, - подумав Норайо, -Ні-ні... щось явно змінилося".

***

Після уроків Норайо та Тору пройшли до кабінету, який був облаштований під клуб юних ковалів. Відчинивши двері, перед ним постала майже справжня плавильня: під усіма стінами стояли довгі столи, на яких стояли різні верстати, ящики з інструментами та різними матеріалами. Біля дошки стояв високий стіл, який був Норайо і Тору до пояса, де члени клубу зберігали свої креслення та всю решту документації, на столах, що стояли біля вікон, були намертво прикріплені верстати, а під лівою стіною знаходилася реальна піч, біля котрої стояли столи з паяльниками, спеціальними формами для заливки розжареного металу та кілька ведер з водою.

У повітрі так і віяло лаком, тирсою, клеєм та чимось горілим. Цей запах став для членів гуртка буденністю, оскільки навіть потужні потоки свіжого повітря, які вривалися до кабінету з відкритих вікон, не змогли вивітрити його.

Зайшовши всередину класу, хлопці відчули на собі дикий жар, наче вони щойно потрапили в реальну плавильню або в жерло вулкана. Піт так і  лився з голів і не встигли Норайо з Тору зрозуміти, що відбувається, як ліворуч від них почувся невеликий вибух.

Коли вуха змогли розібрати несамовиті крики, Норайо і Тору розгорнулися і подивилися на винуватців події. Це виявилися двоє хлопців. Один з них виглядав як ровесник Норайо, а другий був явно з молодших класів. Перший був на голову вище другого, мав доглянуте чорне, наче ніч, волосся і сірі очі. Молодший ж на вигляд нагадував якогось божевільного вченого: його волосся стояло дибки і, як і обличчя, були вкриті сажею. Через те, що окуляри були забруднені, хлопець ніяк не міг орієнтуватися в просторі.

-Кіку, у мене вийшло? -запитав другий, намагаючись намацати окуляри.

-Ти що наробив, дурбецало?! – обурено вигукнув перший. -О святі мітли, я ж це до ранку відтиратиму!

Норайо й Тору озирнулися на всі боки. Вони тільки зараз помітили, що ліва половина класу була майже повністю вкрита сажею. Підлога, столи, стіни, стеля були вкриті тонким темним шаром сапухи, яку ще варто було очистити.

-Кіку, Хасі, що тут сталося?! - вигукнув Тору, підійшовши до хлопців. Підійшовши до молодшокласника, він допоміг зняти окуляри. Перед ним з'явилося невинне, що щось нагадує дитині, обличчя, що розпливається в широкій усмішці.

-О, привіт, Тору! Я якраз хотів тобі з Норайо дещо показати.

-І що ж ти хотів показати? - запитав Норайо.

-Цей унікум так надихнувся конструкцією твоїх метальних ножів, що вирішив їх... модернізувати.

-Цікаво, як ж?

-Накачати їх одним особливим газом. Він сказав, що це підвищить їхню швидкість і летальність. Добре, що мене звільнили раніше, ніж зазвичай, і я зміг застукати його і контролював процес, а то цей клас уже злетів би на повітря.

-Хасі, я що тобі казав з приводу моїх ножів?

-Але ти сам казав, що їм потрібне допрацювання. Тут генієм не треба бути, щоб зрозуміти, що порожні зсередини мечі довго не витримають. Та й ти сам сказав, що якщо я закінчу свою роботу - зможу тобі допомогти.

-Ти у всьому абсолютно правий, але я занадто довго працював, щоб над ними так просто експериментували у мене за спиною.

-Я хотів лише створив розчин, а потім дочекатися тебе, але хтось вирішив все взяти в свої руки і переборщив з пропорціями і зараз тут таке.

Хасі протер свої наполовину зліплі очі, щоб краще розглянути кабінет. Коли він протер свої окуляри і одяг їх, його очі ледь не випали з очей від подиву.

-Дурень, ти що наробив?! – заволав той, схопивши обома руками піджак Кіку. -Ти розумієш, що через твою самодіяльність на мене валитимуть все прибирання?!

-Так тепер я винен у цьому?! Не було чого позичати в Юрі ліки та хімічити з ними тут!

-Стоп, ви зараз про Такахаші Юрі? -здивовано запитав Норайо.

-Саме так, - відповів Тору. -Вона хіба тобі не казала, що ще крім вашого з Іорі клубу ходить на гурток кулінарії разом з Арізу?

-Вперше про це чую. Але...  навіщо їй ліки для звичайної кулінарії?

-А спробуй її зрозуміти, - відповів Хасі. -Я живу неподалік від неї і останнім часом вона, наче наркоман, мало не щодня ходить в аптеки і закуповується знеболюючими. Вчора з нею випадково зіткнувся після школи - так виявилося, що вона якимось чином викупила по 4 пачки кожного виду знеболювального. Ще подивилася на мене, ніби готова була прикінчити на місці, якщо я про це розповім комусь.

Уявивши це, по спині Норайо пробігли мурашки. Йому було знайоме це почуття, яке пережив Хасі. На вигляд Юрі справді нагадувала Норайо хіміка або лікаря, але якби дівчина дійсно пішла в медицину, то їй б підійшла лише спеціальність патологоанатома. Ця людина ніяк не змогла б свідомо врятувати чиєсь життя – швидше допитати людину до смерті.

-Ось воно як... Цікаво, навіщо їй стільки? - запитав самого себе вголос Тору. -Втім, думаю, нам час приступати за роботу, а потім ще треба буде прибрати весь цей безлад.

-Мабуть, ти маєш рацію.

Кіку був заступником Тору по гуртку, а Хасі тільки цього року вступив до 10-го класу й до цього клубу. Через трохи дитячиц характер десятикласника вони часто конфліктували.

Дії Хасі ніхто не міг передбачити. Саме він був автором усіх найбожевільніших винаходів клубу, які було не соромно продемонструвати іншим і, якщо комусь із членів треба було модернізувати свої роботи, – всі звали саме Хасі.

Кіку ж був майстром на всі руки. Його креслення були, як мінімум, творами інженерного мистецтва. Кіку найбільше в світі ненавидів асиметрію і через цей комплекс усі його роботи були надто симетричні. Навіть там, де це було недоречно.

З самого приходу Хасі в клуб у них почалися суперечки. Проте, коли вони бралися за масштабні чи складні у створенні речі, кращого дуету було важко собі уявити.

Норайо почав заточувати свої метальні ножі, Тору закругляв краї рукояті свого клинка, а Кіку та Хасі очищали кабінет від сажі.

За вікном уже заходило сонце. Майже всі учні вже пішли, залишивши хлопців у напівпорожній школі.

-Ух ... думаю, на сьогодні достатньо! - вигукнув Тору, піднявши вгору свій клинок у повітря. У розкритому вигляді він дуже нагадував танто, а у складеному - велику запальничку. -Ідеально. Норайо, що там у тебе?

До останньої частини дошки була прикріплена мішень з розкресленими кільцями. У відповідь Тору отримав лише звук пронизуючого повітря, що просвистів у нього під вухом. Розвернувшись назад, Тору помітив, що метальний ніж Норайо потрапив майже в центр мішені.

-Як бачиш, досить непогано. -промовив той, розглядаючи заточення інших 4 ножів під променями сонця.

-Це було ризиковано, Норайо! - вигукнув Кіку. - Ти міг ненароком зачепити Тору! Не можна було просто повідомити, що все гаразд?

-Не будь занудою, це виглядало епічно! -перебив його Хасі.

-Тобто ти ефектність поставиш вище за власну безпеку?!

-Та не сваріться ви так, - сказав Тору, розстебнувши два верхні гудзики піджака і почавши махати краєм коміра. Заповітна прохолода так і розслабляла його, наче віяло прекрасної гейші. -У вас то, що вже вийшло?

Недодует продемострував невеличку прямокутну металеву коробочку з ручкою, що нагадувала гальма від велосипеда. Натиснувши на ручку, з отвору в коробці стрімко з`явилися та випрямилися загострені металеві пластини. 

-Щоб мене!.. - вигукнув Тору. - Це типу прихованого меча?

-Щось типу того. Конструкцією займався я, а ось збирав Хасі.

-Неймовірно! Цікаво, чи можна таке лезо сховати в балісонг?

-Не рекомендував б, - прокоментував пристрій Норайо. - Таке лезо тільки виглядає цікаво, але його дуже легко зламати. З цим наврядчи довго в відкриту помахаєш.

-Хай там як, це чудовий винахід. З вас дійсно вийшла непогана команда, хлопці.

-Що?! З мене з ним?! 

-Та жартую я. Вже час йти додому, тому давайте поквапмося. 

Хлопці потрохи почали збиратися. Норайо вирішив забрати свої ножі додому задля деякого вдосконалення.

-Норайо, - спитав Хасі, поки хлопці йшли разом по коридорам школи, - а в тебе дівчина є?

- А нащо ти питаєш? - спитав Кіку. -Невже хтось в такій дитині щось знайшов?

-Не тебе питав, тому заткни писок! Так ось, Норайо...

-Була одна колись. Але то давно було.

-Мені здається, що це Хасі вже в когось закохався, - прокоментував Тору.

-Ну... є таке.

-Давай вже, зізнавайся, раз заговорили.

-Ну... Я не знаю чому, але мене тягне до однієї дівчини з клубу кулінарії...

-Клубу кулінарії? І до кого ж?

-Я не знаю її імені. Але ми декілька разів пересікалися під час обідів. Я постійно їй віддавав усі солодощі, що готувала бабуся. Вона так прекрасно їсть, що я готовий цим милуватися вічно!

-У мене з'явилася ідея... - промовив Норайо. Його живіт дуже сильно завурчав, через що й Тору зрозумів про задум друга. -Здається, дівчата з клубу досі тут.

-Що... що ви задумали?

Норайо й Тору полокли Хасі до класу, де знаходився клуб, а Кіку лише заради цікавості вирішив спокійно пройти за ними. 

Дівчата дійсно досі знаходилися в класі. Через трохи привідкриті двері хлопці почали спостерігати за дівчатами. Серед 6 дівчин очі Хасі одразу знайшли кохану. Вона разом з ще однією дівчиною прикрашали злазур'ю кекси. Це була дівчина з довгою косою та карими очима, ніби карамельки.

-Вона...- прошепотів Хасі.

-Арізу?!

Поки хлопці шукали кохану Хасі, Кіку помітив, що Юрі підходила до класу й дивилася виключно в підлогу. На зло іншим Кіку поставив Юрі підніжку й та впала прямо на Норайо та Хасі.

-Ой... - вигукнула Юрі, випустивши з сумки, що звисала через плече, пару пачок снодійного. Вона тільки хотіла заперечити йому, але замість її звичного погляду, що пожирає душу, на Юрі з'явився стриманий погляд, немов Іорі спеціально для неї провів курс з байдужості.

- Будь обережна, Юрі, - сказав Норайо, простягнувши їй руку. Вона вперше за його нове життя з радістю прийняла цей жест, а Тору тим часом підняв ліки, що впали.

-Не спитися, Такахаші? -Запитав той, розглянувши одну з упаковок і простягнувши їх.

-Так... І не тільки мені. Я, мабуть, піду.

З Юрі явно щось сталося. У цей момент вона нагадала Норайо типову дандеру, яка зустріла таємний об'єкт свого кохання. Юрі швидко підвелася і зайшла до кабінету. Навіть не вирішила витратити з десяток хвилин на претензії, погрози та читання моралі.

- Якась вона дивна сьогодні, - констатував Норайо. -Може скривдив хто?

Тору лише розсміявся у відповідь. Вони обоє розуміли всю безглуздість цієї фрази, але Норайо справді не міг припустити, що могло так кардинально змінити її.

Крокуючи вузькими вуличками Токіо, Норайо, як завжди, віз свій велосипед, Тору, чухаючи потилицю, йшов попереду і розглядав своє творіння, а почервонілий від сорому Хасі йшов хвостом. Лезо клинка так і переливалося на сонці, що на мить засліпило Норайо.

–Ай!.. – сказав той, прикривши очі рукою. - Бачу, тобі дуже сподобалася своя робота. 

-Ще б пак! Це найкраще, що я бачив у своєму житті.

-Виббачте мене за сьогоднішнє, -промовив Хасі. - Не треба було мені піднімати цю тему.

-Та все нормально, Хасі. Ми навіть у непереливки не потрапили. Хоча вибір у тебе ще той...

-Тобто?..

-В Арізу вже є коханець... - відповів Норайо.

-Ось... воно як.

-...хоча це не аргумент, щоб не спробувати зізнатися в почуттях. Вона то свого хлопця любить, але той, як я помітив, не дуже. Тому в тебе усі шанси.

-Ви справді так думаєте?

-Звісно. З дівчинами завжди треба бути рішучими.

-Тоді я зроблю це!.. Колись...

-Якщо Арізу погодиться та вирішите одружитися, то можете приходити до мене, - відповів Тору, подивившись на майже добудований хмарочос. - Як я знаю, один з поверхів вже орендувало шлюбне агенство.

-Дякую, Тору! Ви справжні наставники!

***

Тим часом по дорозі додому Іорі постійно вдивлявся у види, що тяглися з вікна. Якщо раніше він дивився на місто, як на щось природне і дане, то тепер ніби щось розглядав у ньому. Тепер Токіо для нього був чимось більшим, загадковим.

-Іорі, - сором'язливо сказала Арізу, -а що тобі загадав цей хлопець?

Іорі цими словами ніби вирвали з його реальності. Він не дуже любив брехати, але сказати прямо теж не міг.

- Нічого особливого ... Просто повинен виконати одну послугу.

-А пан Йошіда на щось комусь заборгував? -поцікавився дворецький.

-Ріо, це було звичайне парі і не більше. Знаєш: учасникам дається якесь завдання для виконання і той, хто зробить швидше чи краще, отримує приз? Найчастіше в таке грають на бажання.

-Я просто турбуюся про вашу безпеку. Хто знає, наскільки жорстокими та підступними можуть бути люди та їхні бажання? Та й дивіться, щоб це бажання не стало чимось більшим за звичайну гру.

-Я і так це чудово знаю.

-Ось і добре... Не хочете з'їздити кудись у вихідний день?

-У мене вже є деякі справи на завтра. Тож не варто. Іноді потрібно й ноги розім'яти.

-Як побажаєте, пане.

-Іорі, а можна з тобою?

-Вибач, Арізу... Тобі там навряд чи сподобається.

-Ну... гаразд... Тільки будь обережніше, добре? А то я не хочу, щоб з тобою повторилося те саме, що й кілька місяців тому.

-Ех... добре.

Коли Іорі зайшов до своєї кімнати, він помітив на столі невеличку коробку, на якій лежала записка:

«Вітаю з чудовими результатами, синку. Пам'ятаю, ти ще в дитинстві хотів це купити, але сподіваюся, ти досі будеш радий цьому подарунку.

Тато"

Відкривши коробку, перед Іорі постала біла маска у вигляді голови собаки.

Коли Іорі було 13-15 років, він любив ходити разом з Арізу до традиційного японського театру. Його вражало те, наскільки люди здатні на деякий час забути про себе та свої проблеми, та присвятити себе чужим образам. Через таку відчайдушну вірність своєму мистецтву Іорі завжди мріяв про маску собаки, хоча й знав, що з нього вийшов б нікчемний актор.

Іорі повільно дістав маску з коробки та приміряв на собі. Вона ідеально підходила до його голови і виглядала досить моторошно.

«Я дуже вдячний тобі, батьку, але тепер ця маска - не більш ніж красива дрібничка, що повинна висіти на стіні...» - подумав Іорі. - Я занадто слабкий для цього на відміну від тебе».

Знявши маску, він сів за стіл із верстатами і поклав на нього свою палицю. Тільки при ввімкнені світла можна було помітити невеликі фіксатори, що були ближче до ручки. Наче всередині тростини щось було.

Іорі натиснув на них і трохи потягнув ручку на себе. Усередині тростини було щось схоже на металевий стрижень.

Раптом, почулися три стуки у двері.

-Іорі! – почувся голос Арізу.

Той різко зачинив тростину, різко розвернувся і відчинив двері.

-Що таке, Арізу?

–Нам вже час збиратися на фехтування.

-Добре, я скоро вже буду готовий.

Зібравши все необхідне для тренування, Іорі та Арізу вийшли на вулицю, де на них уже чекав Ріо.

Секція фехтування знаходилася у південно-західній частині Токіо. На вигляд це була звичайна і нічим непримітна триповерхова будівля, другий поверх якої більше нагадував додзьо.

Якщо всі хлопці, які також ходили до цієї секції, тренувалися в одній групі та великій залі, то Іорі та Арізу мали власного вчителя і під них було виділено більш маленький зал, але через відсутність сторонніх у кожного було більше місця для маневрів.

-Йошіда, непоганий рух, - похвалив вчитель, якому явно вже потрібно було йти на пенсію. Йому на вигляд було 50-60 років, але енергії в голосі було достатньо, щоб навчати інших фехтувальному мистецтву. -Нарешті, ти зміг безпечно для себе контратакувати.

Іорі та Арізу стояли на пеньках різної висоти. Форма не сковувала їх руху, але через труднощі в пересуванні їм завжди треба було зберігати рівновагу. Так ще й тренер, як на зло, зрідка бив по ногам, якщо вони переставали активно рухатися.

Іорі стійко стояв на ногах, тримаючи в руках дерев'яний меч, і дивився на Арізу, котра, перестрибуючи з одного пенька на інший, збиралася завдати чергового удару.

Хлопець чекав... чекав, поки до нього наблизиться його супротивниця, яка була вже за крок до нього.

-Повільно, Іорі, - пробурмотів вчитель, замахнувшись невеликою палицею, щоб ударити юнака по нозі.

Цього Іорі й чекав.

Коли тростина вже мала зіткнутися з ногою, він підстрибнув, зробивши сальто назад, і в стрибку своєю ногою зачепив руки Аризу, через що вона випустила меч із рук, і юнак дістав кінчиком меча долоню дівчини.

На його щастя, цей трюк був добре виконаний і коли Іорі приземлився, кінчик дерев'яного меча був біля горла дівчини.

-Ех... Іорі, зарубай у себе на носі, що фехтування про ефективність, а не про позерство. Тобі ще пощастило із виконанням. Що було б, якби ти вдарився головою?

-Добре, учитель, я врахую це. Але й відмовлятися від застосування цього прийому не збираюся.

Як вчитель, так і Іорі розуміли, що нічого не зміниться. Юнак чув це не вперше і обіцяв не вперше, але, як не намагався, у нього не виходило стримати цю обіцянку.

Раптом, Іорі та Арізу почули позаду гучний сміх.

-Ха-ха-ха... Сину, це було щось!

Це виявився Йошіда Озему. Він розривався від захоплення та незрозумілої гордості за сина.

- Містер Йошіда, - привітав того тренер, - не думав, що ви прийдете раніше.

-Я просто вирішив подивитися, які в мого сина та доньки мого найкращого друга успіхи.

Озему звернув увагу на кошик зі зброєю, що стояла в кутку кімнати.

-Ви не будете проти, якщо я також спробую?

-Батьку...

-Не дивуйся, синку. Я раніше теж любив помахати гострими речами і робив це так само красиво, як і ти.

-Як вам буде завгодно, пане Йошіда.

Йошіда старший зняв своє пальто, повісив його на найближчу вішалку і дістав з кошика такий самий меч, як і в Іорі, і трохи помахав їм у різні боки, щоб оцінити свої можливості.

-Синку, не будеш проти, якщо я додам до нашого двобою гостроти?

-У якому сенсі?

-Ми так рідко бачимося ... Давай завтра проведемо день разом, а переможець вирішить, куди ми завтра підемо?

-Батьку, я...

-Ось і славно. Заради ваґю (особливий вид яловичини) я на все піду!

-Морі-сенсей, якщо ви дозволите, я використовуватиму дайсьо, - попросив Іорі підійшовши до вікна, на якому лежало кілька дерев'яних мечів, які були коротші за катану.

-Дозволяю. У такій зв'язці в тебе виходить фехтувати набагато краще.

Іорі взяв у ліву руку меч і пройшов у центр зали на зустріч батькові. Погляд був непохитний. Навіть, коли він мав зійтися з батьком у сутичці, то зберігав холодний розрахунок на своєму обличчі.

Обидва Йошіди стояли з відривом у 2-3 кроки один напроти одного. Почавши ходити уявним колом, батько та син продовжували триматися подалі один від одного, вичікуючи вдалого моменту для атаки.

Іорі з посиленою уважністю дивився на свого супротивника. Йому здавалося дивним, що батько не знає, як правильно тримати катану. Якщо він сам через другий меч мав обхопити катану однією рукою, то Озему тримав клинок однією рукою і повністю витягнув її вперед подібно до хвату якоїсь рапіри.

Арізу сіла біля тренера, який з азартом в очах дивився на те, що відбувається.

"Давай, Іорі, я в тебе вірю!" - подумала Арізу. Хоч вона й розуміла, що батько навряд чи нашкодить синові, але хвилювання ніяк не могло згаснути.

Через кілька секунд Іорі зважився завдати перший удар. Він зробив стрімкий ривок у надії, що зможе, подібно до садових ножиць, зачепити батька.

Той лише стояв, а коли кінчик катани Іорі торкнувся його сорочки, Озему нахилився в бік і хотів одним колючим ударом перемогти сина, але не прорахував того, що короткий меч Іорі взяв не просто так – утримуючи дерев'яний кинджал заднім хватом, Іорі зміг захистити передпліччя від поранення.

Після цього випаду вони розмінялися парою прямих атак. Рухи Іорі були плавні, немовби він не бився, а танцював. Озему ж намагався вразити ворога різкими та численними, неначе градом стріл чи списів, точковими колючими ударами.

Невдовзі вони знову відійшли на значну дистанцію один від одного.

- Непогано, як для першої конфронтації, синку, - похвалив Озему, зробивши кілька кроків. -Побачимо, наскільки тобі вистачить спритності ухилиться від мого фірмового прийому. Навіть дядько Куро ніяк не може втекти від нього.

-Якщо це те, про що я думаю, батько, - сказав Іорі, схрестивши свої клинки на рівні пояса і почав бігти на нього, - тоді цей трюк двічі не спрацює.

Батько та син почали бігти один на одного. Коли Іорі та Озему були на відстані кількох кроків один від одного, Йошіда старший пригнувся і почав ковзати по підлозі, наче по свіжому льоду, а Іорі зробив короткий стрибок уперед, відштовхнувся схрещеними руками від підлоги і пролетів над батьком. Їх клинки ледве-ледве дотяглися до щік один одного.

Зробивши страховий перекид, Іорі швидко піднявся на ноги. Озему просунув меч у проміжність між матами, якими був застелена зала і повільніше зміг зайняти бойову позицію.

Допоки Озему піднімався, Іорі не гаяв часу і, змінивши хват кинджала, зробив черговий ривок на зустріч батькові. Коли він уже був біля Озему, той хотів відбитися, але не встиг. Його катана мало не вилетіла із руки, коли їх мечі зійшлися в конфронтації. Йошіді старшому довелося взяти катану двома руками, щоб вчасно відбивати синхронні атаки Іорі. Юнак кружляв так швидко, але водночас плавно й граціозно, ніби його закружляли у смертельному танці. Рухи Іорі дійсно плавністю нагадували цвітіння прекрасної квітки, але вони були настільки швидкими і непередбачуваними, що часу для захоплення в Озему не було.

Кожен удар потроху виводив Йошіду старшого з рівноваги і з кожним блокуванням вони ставали все сильнішими і сильнішими, і це не влаштовувало Озему. Зловивши момент між ударами сина, він завдав вертикальної атаки, яку Іорі вдачно заблокував, затиснувши обома мечами катану батька.

Цього Озему й чекав. Коли Іорі міцно затис меч батька, той натиснув на рукоять і проштовхнув її вперед, тим самим завдавши удару в груди Іорі.

Від удару юнакові відняло подих і, схопившись за місце удару, Іорі впав навколішки.

-Іорі! -крикнула Арізу, підбігши до нього. Вона до півсмерті захвилювалася за Іорі, що, якби його серце перестало битися, вона не змогла б пробачити, що весь цей час просто спостерігала за тим, що відбувається. -Іорі, подивися на мене! З тобою все добре, нічого не болить?

Юнак нічого не міг сказати - тільки повільно повернути до неї голову. На його обличчі замість грубого вираження байдужості повисла невелика крива посмішка.

За хвилину Іорі просто підвівся і підійшов до батька. Озему чекав будь-якої реакції, але син лише мовчки подивився на годинник і пішов переодягатися.

-Дякую за тренування, Морі-сенсей, і, батько...

-Так, синку.

-Перед тим, як замовляти, переконайся, що корову добре нагодували. Бо тебе так часто кидають на гроші.

На обличчі Озему з'явилася легка посмішка. Він так хвилювався, що зробив щось не так для Іорі, що готовий був через це крізь землю піти.

-Звичайно, синку, за це можеш не хвилюватися.

Поки вони разом їхали додому, в машині стояла  тиша. Ніхто не був здатний розрядити обстановку, тому Іорі щось записав у свій записник, Арізу ковтала шоколадні батончики та інші солодощі (під них для дівчини зробили окреме невеличке відділення), а Озему сидів біля дворецького і вказував тому найкоротший шлях.

Іорі не знав, що робити. Він дав слово Норайо, що зустрінеться з ним, але, якщо батько дізнається, що він заперечив парі, він би йому відмовив.

«Треба якось поєднати ці дві справи. Та й Арізу може щось запідозрити, якщо я піду надовго. Що ж робити?» - повторював Іорі сам собі, наче мантру. Він обмірковував кожен можливий результат цієї ситуації, враховуючи навіть найбезглуздіші й непередбачувані форсмажори, які могли б статися.

Коли родина вже під'їжджали до готелю, Іорі помітив той недобудований хмарочос, а перевівши погляд назад на землю, перед ним постала картина, як кілька хлопчаків оточили одного з перехожих. Вони були одягнені в старий поношений одяг, що був на них трохи завеликий. Коли троє найменших з волоцюг випрошували милостиню, двоє інших спустошували кишені перехожого. Коли той все ж пожалів дітей і простягнув тим пару дрібних купюр, підлітки забирали останнє, що можна було непомітно забрати, а потім усі разом зникли в провулку.

Побачивши це видовище, Іорі осяяло. На його обличчі з'явилася легка посмішка, а око так і заіскрило божевільним азартом.

***

Наступний ранок для Норайо почався просто чудово. Як тільки продзвенів будильник, юнак з першого разу зміг вимкнути його. На годиннику була рівно 11-а година. Як Норайо і задумав.

Вистрибнувши з ліжка, юнак увімкнув радіо, відчинив вікно і, паралельно слухаючи ранкові новини, почав збиратися. Вдягнувши на себе старі джинси, струсонув пилюку зі старої дідусевої байкерської куртки і натягнувши рукавички, Норайо побіг до виходу на зустріч такій яскравій невідомості - як, раптом, хтось ззаду схопив його за руку і знерухомив, вивернувши руку.

-Норайо, ти пам'ятаєш, що ти мені обіцяв? –єхидно, але від того якось безневинно спитала бабуся Іно.

-Звичайно, пам'ятаю, бабуся ... але, я дуже поспішаю.

Після цих слів вона тільки сильніше вивихнула руку Норайо, що той не зміг стриматися і трохи заскулив.

-Онучку, ти пам'ятаєш, чому я тебе вчила?

-Ех... гаразд я схожу, але можна хоча б трохи пізніше?

-Норайо! -повторила бабуся більш сердитим тоном.

Через півгодини юнак уже стояв біля входу до супермаркету, що знаходився неподалік від будинку. Норайо дістав зі своєї сумки великий список і почав повільно ходити рядами магазину. Розмір списку виснажив його. Норайо розумів, що він затримається тут надто довго. І так було щотижня без винятку.

Через дві з половиною години Норайо стояв у метушливій черзі з повними пакетами найрізноманітніших продуктів: від звичайного рису та хліба до миючого засобу та щоденної газети, котру юнак любив читати на дозвіллі. Юнакові досі не вірилося, що в такій невеличкій крамниці можна набрати стільки речей.

Ідучи по залитим сонцем вулицями міста з повними руками пакунків, Норайо читав чергові новини. У сьогоднішньому випуску автори кримінальної колонки розповіли про три цікаві події:

В Осаці наркоман убив дилера через те, що той не давав йому знижку як для постійного клієнта. Цікаво було те, що вбито ділера було досить дивно: жертва була виявлена ​​поліцейськими майже повністю випотрошеною, хоча жодних слідів розтину правоохоронці не знайшли – лише сліди кислоти невідомого походження були знайдені в тілі жертви, що роз'їдала внутрішні органи. За словами вбивці, він не знає, що сталося: наркоман купив чергову дозу і вжив за найближчим кутом, а потім щось сталося, що ніяк не може згадати.

У Йокоґамі стався нещасний випадок. Двоє бандитів напали на дівчину в провулку після того, як та вийшла з бару, що був неподалік. У результаті нападники потрапили до лікарні з тяжкими тілесними ушкодженнями. Дівчина також не пам'ятає, що сталося, але зараз вона перебуває під вартою та чекає на покарання через черезмірну самооборону.

І наприкінці, Токіо з'явився серійний вбивця. Поліція стурбована станом цієї справи, оскільки про неї нічого не відомо. Жертвами часто виявлялися дрібні підприємці або працівники барів, і в усіх нечисленних випадках була одна закономірність - причиною смерті завжди виявлялася підвищена глюкоза в крові в шалених масштабах, через що відбувалося передозування. Тільки після цього тіла піддавалися зовнішнім ушкодженням.

Влада стурбована такими подіями і обіцяє вжити всіх необхідних заходів для збереження спокою в країні.

- Ну і ну, - здивувався Норайо, дочитавши статтю, - невже й таке справді відбувається в світі?

Той випадок у провулку чимось нагадав подібні ситуації, але той волоцюга не дуже був схожий на людину з надздіюностями чи подібними психічними заскоками.

Поки Норайо читав, він не помітив, що весь цей час йшов по прямій і зайшов у провулок. Уздовж невеликих суворих закладів без вікон стояли громіздкі сміттєві баки та стобки макулатури. Сонячне проміння почало відкидати довгі тіні, що приховували Норайо від спеки.

Раптом, він почув якийсь дивний крик, що долинав із глибини провулка. Прибігши на місце, звідки долинали звуки, Норайо зустрів на вигляд бідного старого, який продавав перуки.

-Що сталося?! - запитав Норайо.

-Якийсь нахаба вкрав моє пальто! - обурено вигукнув той, показавши на вихід з провулка. Звідти виднівся лише силует худорлявого чоловіка, котрий тримав якийсь великий пакунок під пахвою.

Норайо подивився на свій годинник. Рівно пів на третю. Він вагався, що б обрати, але через кілька секунд юнак вигукнув:

-Потримайте, - сказав той, простягнувши йому пакети з продуктами. -Я його наздожену.

Норайо помчався щосили за злодієм. Коли крадій вибіг з провулка, Норайо почав дивитись зловмисника в натовпі. Він знаходився на кінці вулиці і одягав на себе вкрадене пальто.

-Гей, стій! - крикнув Норайо тому.

Крадій не обернувся, а лише продовжив повільно йти далі.

Юнак продовжив погоню і добіг до останнього місця, де бачив злодія. Злочинець наче не чув його взагалі. Норайо не вистачало з десяток кроків, щоб схопити того, але коли він майже схопив злодія за край пальта, той зник у густому натовпі людей. Норайо продовжував бігти вперед, намагаючись роздивитись пальто в натовпі. Він пробирався на протилежний бік вулиці, немов крізь товщу води. У цей момент його голова була забита купою питань, на які він, ніхто інший не могли дати відповіді.

Нарешті, пройшовши через натовп, перед ним постала академія «Вертекс». Норайо знову перевірив годинник. Рівно третя година дня. Подивившись на ворота академії, він побачив яскравий помаранчевий блиск. Це явно був злодій, але що йому робити біля школи?

Злочинець просто стояв, наче чекав когось.

-Попався, злодюжка! - вигукнув Норайо, накинувшись на нього. Поваливши крадія на землю, юнак помітив, що той ховав обличчя під білою вовчою маскою.

-Іорі? -здивувався той, знявши маску. -Ти грабіжник?

На його обличчі не було, як і завжди, жодних емоцій.

-Ти тільки заради цього мене сюди покликав? – запитав Іорі. Юнак відкинув Норайо і піднявся на ноги, стряхнувши пилюку з поношеного помаранчевого пальта.

-Навіщо ти його вкрав?! Не думав, що вершки суспільства здатні на таке.

Після цих слів перед горлянкою юнака з'явився кінчик тростини Іорі. Вона була схожа на ту, котру він носив до школи, але ця була виготовлена ​​з чистого металу. Норайо зрозумів це, оскільки самому Іорі було важко її тримати у повітрі однією рукою.

-Це було взаємно.

Це збентежило Норайо. Невже цей милий дідок-перукар міг зробити щось жахливе?

-Може, ти розповіси, що сталося?

- Я не зобов'язаний, але раз ти так сильно хочеш дізнатися, що сталося ... - промовив той, спершись тростину на стіну. Погляд Іорі став задумливішим і зосередженим. -Я втік з дому, щоб зустрітися з тобою. Викравши ключі у прибиральника, почав просуватися до місця нашої зустрічі використовуючи маршрут, котримим щодня їздив до академії. Щоб злитися з натовпом, я зайшов у перукарню. Між мною та власником закладу зав'язалася досить цікава розмова на рахунок виживання у суспільстві. Він був готовий на будь-які методи заради власного виживання. Навіть на моє вбивство. Тому я й сказав йому: «Не дивуйся, якщо я обдеру тебе заради виживання».

Норайо був у ступорі. Він лише стояв з дивовижним виглядом і слухав розповідь Іорі.

-І? Це привід обкрадати?

-Бачу ти не допетрив... він готовий на все заради виживання. У будь-який момент і в будь-якому місці цей старигань не був проти обікрасти звичайного відвідувача і використовувати трупи для створення перуків.

-Що?! – здивувався Норайо. Він кілька місяців тому познайомився з цим перукарем і ніколи не міг подумати, що він використовує такі способи.

-Наші погляди на життя збіглися, а в таких зіткненнях хтось має залишитися з носом. Загалом, проїхали тему, Норайо, - сказав Іорі подивившись на нього. – Краще поясни, навіщо ти мене сюди покликав, бо я поспішаю.

-Допустимо, у тебе були на це причини... Пішли, я хочу тобі дещо показати.

Норайо схопив його за руку і потяг за собою.

-Що ти робиш? - злегка здивованим поглядом запитав Іорі.

-Хочу показати тобі це місто. Справжній його образ. Ти постійно казав, що ніхто не зможе зрозуміти хід думок, але я з цим не згоден. Ти - частина міста, як і я, значить, я зможу тебе розкусити.

Перед хлопцями відкрився дивовижний світ, який вони ще не пізнали повною мірою. Гігантський мегаполіс, що навіть у процесі забудови вражав своєю красою та масштабом. Деякі маленькі заклади та крамнички тільки готувалися до відкриття, у яскравому сонячному проміні виднілися як недобудовані хмарочоси, так і масивні гіганти, які останніми поверхами лоскотали самі небеса.

Норайо та Іорі були такі здивовані красою міста, що не помітили, як опинилися в Кото. Вони дійшли до порту, де купа кораблів залишали гавань з численними металевими контейнерами на борту. Вітер так і лоскотав волосся юнаків і розвивав куртку Норайо та пальто Іорі, а чиста гладка вода так і захоплювала дух. Цокіт коліс поїздів змінився гучними гудками торгових суден.

Ти теж це вперше бачиш? - запитав Норайо.

-Ні, я тут вже бував і не раз, але...

Він почав вдивлятися в далечінь. Примруживши око, Іорі розглянув вдалечині якийсь пагорб на іншому березі, нагадуючу вежу або маяк.

-Стривай-но, - сказав той, прискорено пошкандибавши у бік порту. Тоді якраз робітники почали завантажувати металеві контейнери на борт чергового судна.

-Що ти робиш? - запитав Норайо, коли Іорі за допомогою тростини почав залізати на один з них.

-А хіба не зрозуміло? Мені треба впевнитись у чомусь.

Іорі продовжив підйом. Не встиг він і на другий контейнер забратися - як Норайо вже обігнав його.

-Що ви там робите?! Хутко злізайте! - закричав один із вантажників, який помітив хлопців.

Але вони не слухали його. Іорі був готовий на все, щоб краще розгледіти вежу. Коли той уже зачепився ручкою тростини за останній контейнер, Норайо, який кілька хвилин прохолоджувався на вершині, подав йому руку.

-Ну і в чому ж ти хотів переконатися? - спитав Норайо, примруживши очі від яскравого сонця.

Іорі не міг повірити своїм очам. Те, що він так хотів краще розглянути, зникло, наче це був міраж.

-Та так... нічого особливого, - бездушним голосом відповів той.

Іорі уже хотів спуститися назад, але Норайо не дав йому цього зробити.

-Чого ти завжди такий напружений? Ніби Шекспіра ставиш. Будь простіше.

-Я не напружений, я просто... задумливий.

-Слухай, давай сходимо в одне містечко неподалік? Там можна добре зняти стрес.

Не встиг Іорі відповісти, як Норайо вже поволок його в невідомому напрямку.

***

Через із десяток хвилин вештання по вулицям міста Норайо й Іорі вже стояли перед дверима бару «Цілющий вівтар».

Зайшовши всередину, вони опинилися в досить скромному закладі. Біля вікон стояли дерев'яні столи з такими ж стільцями, промені сонця, що вже заходило за небокрай, все менше й менше освітлювали приміщення, в повітрі так і віяв приємний аромат рису та кедра, а бармен потирав склянки за барною стійкою.

Норайо й Іорі сіли за столик біля вікна в кутку і незабаром до них прийшла молода офіціантка.

-Добрий вечір, панове, - радісно промовила вона, посміхнувшись, - що ви замовлятимете?

-Мені пива, будь ласка. Світлого нефільтрованого, - відповів Норайо, усміхнувшись у відповідь. У своєму звичному одязі він справді нагадував дорослого.

-Добре. А що ви будете? - звернулася офіціантка до Іорі, коли записала побажання Норайо в невеликий блокнот.

-В-віскі, будь ласка, - відповів той, зніяковіло повернувшись до неї. Іорі не міг подивитися офіціантці у вічі, не зважаючи на те, що обличчя було сховане під маскою.

-Добре, скоро я до вас підійду, - відповіла та, підійшовши до барної стійки.

Норайо дуже здивувала ця дія з боку Іорі. Такий гострий на язик юнак поводився, наче песик, якого загнали в куток.

- Ех... від частини я тобі заздрю, - перервав незручну тишу Норайо.

-Заздриш?

-Ти не знав горя, та й ще всі дівчата до тебе самі липнуть. Чим ти тоді весь час незадоволений?

-Ти справді думаєш, що зможеш мене зрозуміти?

-Алкоголь не залишав жодної людини з язиком за зубами, повір мені.

-Ось як. Скажу по секрету, що пізнати та зрозуміти – трохи різні речі. Жоден алкоголь тут не допоможе. Тому я і рекомендую тобі здатися і залишити мене в спокої.

-Ваше замовлення, - промовила офіціантка, принісши на підносі кухоль з пивом і склянку віскі, в якому плавала кругла кулька льоду.

-Сердечно вдячний вам, мадам, - сказав Норайо, натягнувши на себе легку усмішку.

-Якщо щось ще знадобитися, - кличте. До речі, містер ... - згадала працівниця закладу, подивившись на Іорі.

-Ви це мені? – незручно відповів юнак.

-Так. Хотіла сказати, що ця маска вам личить.

-Д-дякую.

Коли Норайо та Іорі знову залишилися у своїй маленькій реальності, другий зняв маску і почав потихеньку пити віскі, вдивляючись у межі крижаної кульки, а Норайо захлинаючись випив кухоль пива.

-Люблю тутешнє пиво, - сказав Норайо, протерши свої губи від піни. -Цікаво, де його готують?

-Скоріш за все, на острові Хоккайдо, - відповів Іорі. -Ми з батьком часто там буваємо.

- Тобто, ти добре розумієшся на алкоголі?

-Я лише теоретик. Хоча й розбираюся в алкоголі, його приготуванні та витримці, однак для себе я приготував інший шлях у житті, але не можу засуджувати тих, хто випиває заради розслаблення чи заради втечі від проблем.

-Тоді що ж ти робитимеш з бізнесом свого батька? Ти ж наче один у сім'ї.

-Як мінімум, Арізу зможе очолити компанію. Її батько дуже допомагав моєму  в скрутний час, тому чому б і ні?

-До речі, на рахунок Арізу, можна чимось поцікавитися?

-Ех... Давай вже.

-Скажи, ви зустрічаєтеся? Просто, як я подивлюся, вона на все заради тебе готова піти. Було б негідно ігнорувати таку дівчину.

Іорі перевів погляд зі склянки на Норайо. За його виразом обличчя так і читалося: «Краще б ти цього не питав». Через кілька секунд Іорі все ж таки відповів:

- Ти справді хочеш знати?

-Так.

-Добре. Я розповім тобі про неї лише за однієї умови.

-І що ж це за умова?

-Якщо розкажеш комусь або будеш мені про це нагадувати, - приб'ю на місці і без вагань, второпав?

-Звичайно, рот на замку.

-Так ось, ти питав мене про те, чим я постійно невдоволений, хоча живу собі приспівуючи. А ти не думав про те, що я цього не хотів? Не хотів того, щоб до мене липли дівчата, не хотів влади.

-Ч-Чого? Це як?

-Ось зараз і дізнаєшся...

***

"Ми з Арізу знайомі з дитинства. Вона не завжди була такою збоченою - навпаки, Арізу більше в дитячому віці приділяла уваги іншим спадкоємцям із впливових родин. Навіть з Тору краще спілкувалася до моменту, коли вся моя родина розчарувалася в клані Цуджі.

Цей момент відбувся пару років тому. У той вечір до маєтку Цуджі приїхали наші з Арізу родини на урочисту церемонію. Тоді наші батьки хотіли залучити до свого бізнесу клан Цуджі, що володіє відомими будівельною та транспортною компаніями.

Це був звичайний публічний вечір з бенкетом й урочистими тостами. Арізу завжди тягнуло до солодкого й тоді вона вирішила скуштувати усі солодощі, що було. 

Поки наші батьки вирішувальни питання бізнесу, ми з Тору та його сестрою були в іншій кімнаті. Тоді в мене ще не було огиди від одного нагадування про цю родину, але я все одно був самотній. Хоча цього я й хотів.

Нам мали принести газовані напої, проте ми з Арізу випадково поміняли пляшки й нам принесли справжнє шампанське. Тоді я й дізнавсся про справжню природу Тору - жорстоку аморальну біомасу, бажаючу страждань. Він ненавмисно напився шампанського й поліз до мене з кулаками.

Через цей інцидент вечір вирішили закінчити раніше, проте..."

-Проте що?..

-Дай мені договорити!..

"Поки мені надавали фізичну допомогу, Арізу була зі мною й допомагала накладати бінти, а її батько прогрівав машину. Раптом, ззовні почувся вибух... Це вибухнуло авто батька Арізу з тим усередині. Тіло практично було спалено заживо.

Арізу не витрмала такого психологічного удару й побігла не зна куди. Мені довірили прослідкувати за нею, щоб нічого не сталося. Але сталося.

Я знайшов її на місцевій набережній, де та вдивлялася в воду та нічне небо.

-Арізу...

-Не підходь!..- крикнула вона, простягнувши руку в мій бік. - Татусик... він...

-Мені дуже шкода. 

-Як я тепер буду жити?!

-Арізу... я попрошу тата, щоб він тебе удочерив. 

-Не треба, Іорі. Немає потреби. Зараз я втратила усе, що в мене було.

Арізу впала в воду. Мені довелося її витягати й приводити до тями..."

-Я, здається, зрозумів, до чого все дійшло, - хіхікаючи промовив Норайо.

-Так, усе дійшло до штучного дихання.

"Особливо запам'ятавсся момент, коли вона тільки прийшла до тями. Навіть без дотиків я відчував, як її серце калатає. В очах Арізу відображався місяць. Коли вона змогла сісти, шампанське вирішило нагадати про себе й я трішки... невлучно обійняв її... Що було далі я не пам'ятаю, однак Арізу розповідала, що...

***

-Тобто ви?..

-Ні, нічого не було. Я думаю, ми просто разом заснули через такий стрес. Але після цієї ночі вона думає, що ми призначені один для одного. Хоча я збрешу, якщо скажу, що вона, на жаль, мені не байдужа.

Норайо деякий час сидів з обличчям сповненим подиву. Але з кожною секундою на його обличчі все яскравіше і яскравіше почала з'являтися усмішка і незабаром він засміявся.

-Що не так? - запитав Іорі.

-Я ж казав, що алкоголь абсолютно кожній людині розв'язує язик! - відповів той, заспокоївшись. - Тебе так всього лише від однієї скляночки качає?

-В якому сенсі?

Тільки зараз Іорі відчув легке похитування, а в його голові почали з'являтися дуже багато абсолютно різних думок. Тіло якась невидима сила тягнула вниз і хилило в сон, але плач, що долинав з іншого кінця бару, не дав Іорі заснути.

Від побаченого видиме око Іорі підвелося від подиву, що дало зрозуміти Норайо, що там відбувається щось цікаве.

Обернувшись, юнак побачив людину, яку ніяк не очікував зустріти в подібному закладі.

«Іное-сенсей?!» - промайнула в їх головах думка.

Вчителька сиділа в компанії милої на вигляд бабусі та випивала вже 16-ю чарку саке. Раз-по-раз сльози, що котилися з очей, розбавляли рисову горілку. Іное сенсей та її подруга говорили так голосно, що навіть барменові стало ніяково знаходитися поряд з ними.

-Заспокойся, люба, - сказала бабуся, намагаючись її заспокоїти.

-Ну а що мені тоді робити, мамо?! -запитала та, виспівуючи чергову чарку. -Майстер, ще!

-Як скажете, пані, - сказав бармен, наповнюючи чергову чарку рисовою горілкою.

-Мамо, мені майже 40, але я досі ніяк не можу вийти заміж, - продовжила плакати Іное-сенсей. -З ким б не намагалася побудувати відносини - всі мене кидали. Ось що в мені не так?!

Вчителька повернулася до матері. Туш черех сльози тонким струмком потекла по почервонілим від алкоголю щокам жінки, через напругу на її лобі стали видні всі зморшки, а в очах, сповнених розпачу, можна було потонути з головою.

- Доню, а ти не думала пошукати когось, хто буде... може, молодше за тебе?

-Я тебе все життя слухаю і де я зараз?! -з обуренням відповіла вчителька, залпом випивши чергову чарку саке. Її язик вже почав заплітатися через випивку, проте вчителька намагалася щосили зберегти тверезість розуму (або те, що від нього залишилося).

-Я ніколи поганого не пораджу. Дивись, може, хтось із тих двох тобі сподобався?

Бабуся подивилася в бік Норайо та Іорі. Не впізнавши в них своїх учнів, вчителька розвернулася до матері, швидко привела своє обличчя до ладу й, зробивши глибокий вдих, впевненим кроком пішла до юнаків на зустріч.

"Ні-ні-ні!" - повторювали самі собі хлопці, коли з кожним кроком Іное-сенсей підходила до них все ближче і ближче. Вона намагалася тримати поставу, але через таку кількість випивки її неабияк хитало туди-сюди.

-Добрий день, хлопці, - скромно сказала вчителька, вклонившись майже до підлоги, - Як проводите день?

Не дочекавшись відповіді, Іное-сенсей сіла поруч із Норайо. Обидва юнаки були збентежені. Іорі натягнув на себе маску, а Норайо довелося дивитись їй прямо в очі, що так і кричали: "Прошу, прошу вас, не женіть мене!"

-Ви не будете проти, що проведу цей вечір... Ік!.. з вами? Усе за мій... Ік!..

-Звичайно, сідайте, Іно... - обірвав він самого себе на підлозі слові.

-Дуже вдячна вам!

-Офіціантка, - звернувся Норайо до робітниці закладу, що проходила неподалік.

-Що замовлятимете, пане?

-Скажіть, як вас звати? – звернувся юнак до вчительки.

-І-Іное Ай.

-Яке чудове ім'я. Так ось, Іное, не соромтеся. Що ви будете пити? 

-Можна мені, будь ласка, «Dragon Ass» (коктейль з ананасового соку, горілки, гранатового соку та чисто спирту в співвідношенні один до одного 2:1:2:1 та додавання декількох крапель коньяку)?

«Та ну ні! Щоб така на вигляд тендітна дівчина?..» – подумали Норайо, Іорі та офіціантка. На їхніх обличчях завмерла та сама гримаса стривоженого здивування.

-Добре, мені 3 кухлі вашого фірмового пива, а Іорі ... Іорі, ти, як завжди, віскарь?

-Я, мабуть, спробую дещо інше. Чи можна мені персиковий лікер, якщо такий є?

-Звичайно, - відповіла офіціантка. -Отже, "Dragon Ass", 3 кухлі пива та персиковий лікер?

-Саме так! Ік!..

–Я до вас прийду через кілька хвилин.

За час очікування Норайо та Іорі стало ще більш соромно за себе. Вони й подумати не могли, що Іное-сенсей так гарно розбирається в алкоголі та місцевих барах.

-Ось і ваше замовлення, - сказала офіціантка, принісши тацю.

-Щиро вдячні вам, - сказав Норайо.

-Дякуюємо... Ік!..

-Що ж, кампай, - промовив Іорі, знову перетягнувши маску на бік і взявши в руки чарку.

-Кампай! -відповіли Норайо та Іное-сенсей.

Іорі налив у чарку трохи лікеру і після того, як випив, несподівано здивувався. Це було найсмачніше пойло, яке він куштував у своєму житті. Лікер в міру п'янив, щоб залишатися в свідомості, своєю консистенцією пом'якшував голосові зв'язки, а смак персика був настільки ніжним, що ось-ось і він розтанув б у горлі Іорі. Складалося почуття, начебто це навіть не алкоголь, а якийсь ніжний крем для торта.

-Мо-мо ... - промовив він, ніби намагався зізнатися пляшці в коханні.

-Що? - перепитала Іное-сенсей.

Не встигла вона домовити - як Іорі щосили почав обіймати пляшку лікеру і терти її об свою щоку.

-Бачу, тобі сподобалося! - залившись своїм реготом, сказав Норайо.

Він майже миттєво спустошив кухлі й погляди юнаків зосередилися на вчительці.

-Слухайте, Іное, ви справді готові на це?

-Так, якось цей напій розкрив мою справжню красу. Якщо зміг тоді, то зможе і зараз.

Невже вона справді зможе випити літр 70-градусного пойла з чистого спирту, коньяку та гранатового соку в один залп?

Іное-сенсей це зробила. Ба більше, навіть оком не моргнувши, вона спустошила кухоль.

-Офіціант, ще! - вигукнула вчителька, піднявши свій кухоль.

Норайо та Іорі були в шоці. Її не те, що швидка не забрала, вона зажадала добавки й не мала наміру зупинятися. Юнаки б після цього не здивувалися тому, що їхній класний керівник зможе і «Бронепоїзд» здолати.

Ця п'янка пройшла на славу. Через десяток хвилин усі відвідувачі закладу зібралися навколо трійці. Поки Норайо та Іное-сенсей змагалися у більшій кількості випетого алкоголю, пили "Бронепоїзд" на швидкісь та грали в алкогольні шахи, Іорі з задоволеною усмішкою уткнувся щокою у вікно, щоб холодне скло не дозволяло тому заснути.

-Ех... мені б таких учнів!.. Ік! - вигукнула вчителька, розцілувавши шевелюру Норайо. -А хоча... Чи готові ви одружитися зі мною? Ік... Завжди мріяла завести дітей, побудувати будинок із гігантським льохом та вести сімейний бізнес!

-Звичайно ж, Іное-сенсей! - вигукнув Норайо. -З таким вчителем і одружується - не гріх.

Через деякий час вчителька й учні знепритомніли, занурившись у сни, повні щастя, що не підкорялося жодним законам.

***

Прокинувшись, Норайо та Іорі ще довго намагалися повноцінно отямитися. Їх очі постійно злипалися, а голови так і розривалися зсередини. Єдине, що юнаки могли робити - дивитися один на одного, не в змозі підняти голови, та слухати, що відбувалося навколо.

-Ну що ... старший брат прийшов! – почувся звідкись невідомий голос.

Першим, хто зміг прийти до тями, став Норайо. На подив для самого себе, юнак не відчував тяжкості похмілля, що переслідувало його раніше. Не відриваючи голову від столу, Норайо озирнувся: Іное-сенсей уже пішла, за вікном настав пізній вечір, а через відсутність відвідувачів у полі зору юнак подумав, що бар уже зачинився.

Іорі незабаром теж прийшов до тями. Коли він зміг підвести голову, юнак побачив щось дивне.

–Норайо, обернись, – прошепотів той.

Юнак обернувся та побачив групу дорослих чоловіків, що своїм стилем нагадувала банду байкерів. Кожен був одягнений у будь-що, деякі тримали в руках битки, а їх ватажок, який виділявся своїм білим костюмом і туфлями з крокодилячої шкіри, протирав своє взуття об потилицю власника закладу. Також у кожного з членів банди було татуювання у вигляді молюска, запечатаного в трикутнику.

-Ми ж тебе попереджали про наслідки, - промовив ватажок. - То що ж ти вибереш: нас чи цих жалюгідних щурів, що ховаються по кутках?

-Я вже зробив свій вибір, - відповів бармен. – Навіть через насильство вам мене не переконати.

-Ось значить як.

Бандит кілька разів повозив по потилиці свій туфель, від чого почав хрумтіти череп власника закладу, а потім бандит почав стрімко бити ногою, ніби намагаючись затоптати. Кожен удар винагороджувався стогонами змішаним зі звуком тріскання ребер.

-Батько правду казав, у цьому щось є, - казав сам собі ватажок, хіхікаючи.

Після серії численних стусанів ватажок завдав потужного удару в щелепу, котрий відкинув бармена до барної стійки.

-Я не хочу вас вбивати, - сказав бандит, притиснувши ногою бармена до стійки і діставши з кишені штанів балісонг. - Думаю, доведеться поспілкуватися з більш ... балакучим співрозмовником.

-Тільки спробуй її торкнутися, виродок малолітній. Якщо з нею щось трапиться, - я тебе навіть у пеклі дістану.

-От так б відразу. Може, тепер ви підете на компроміси?

-Дзуськи!

-Брате, ти занадто м'який, - сказала рудоволоса дівчина з натовпу бандитів. -Невже ти не готовий перейти межу?

Хоч вона нічим і не відрізнялася від інших гангстерів, довге руде волосся, задоволений тим, що відбувається, погляд, черевики вкриті шипами і бойові ланцюги, що висіли на поясі дівчини, вселяли повагу в очах інших бандитів.

-Помре він - прийде інший підсмокчувач.

Норайо знову повернувся до Іорі. Навіть крізь маску юнак зміг зрозуміти, що Іорі не хоче в це вплутуватися. Але Норайо не міг залишити все як є.

-Що тут відбувається? - запитав той, підвівшись зі стільця. Він ще не до кінця прийшов до тями, через що юнак мало не впав.

Усі бандити обернулися до них. Норайо не міг повірити своїм очам, адже перед ним постала та сама людина з білим волоссям і засмаглою шкірою.

-Т-Тору?

-Н-Норайо? -здивовано запитав Тору. -Що... Що ти тут робиш?

- Теж саме хочу запитати тебе.

- Брате, дай мені це, - сказала дівчина, поклавши руки на ланцюги.

-Не треба, Асуко, - відповів той, зупинивши дівчину рукою. -Це просто невеличке непорозуміння.

-Ну-ну, - промовив Іорі, вставши зі стільця і ​​підійшовши ближче до бандитів. -Не думав, що школярі можуть опуститися до такого.

- Ти сам хто такий? - запитала Асука. -Втім, зніму твою маску - і дізнаюся.

Іорі не знав, що сказати. Оскільки Норайо вже влип у цей конфлікт, він не міг відсиджуватися і дивитися на те, що відбувається. Іорі треба було терміново відповісти хоч щось, щоб його не запідозрили.

-Мене звуть Нагай, - відповів той. – Втім, не так важливо те, як мене звуть - важливо те, на що я здатен.

-Норайо, я не знаю з ким ти встиг подружитися, але цей тип мені явно подобається. Прошу, йдіть звідси. Я не хочу вас вплутувати в це.

-Тору, хоч ми з тобою й друзі, однак я не можу допустити того, щоб ти займався подібним! Значить, на це ти проміняв свою мрію?! На рекет дрібних підприємств?!

-Ти не знаєш всієї ситуації. Даю останній шанс піти. Інакше вам доведеться пошкодувати.

-Я ніколи ні про що не шкодував, - відповів Іорі, зробивши кілька кроків уперед. -А тепер, будь добрий - відповіси за слова.

-Бос, я з ним розберуся, - сказав один з бандитів, який тримав у руках битку. -Подивимось, що в тебе під масочкою.

Супротивники були на відстані кількох кроків один від одного. Бандит замахнувся й з розгону завдав удару по Іорі. Той лише ухилився, нахилившись у бік, і завдав удару ліктем у шию. Бандит послабив хват і випустив битку з рук. Скориставшись цим, Іорі вдарив опонента палицею в щелепу, через що той упав на підлогу. Хоч похмілля і давалося взнаки, Іорі намагався зберігати рівновагу і зосереджував всю силу в своїх руках і ногах.

-Тепер буде справедливим висувати свої умови, - сказав Іорі. - Краще йдіть по-хорошому, поки руки цілі.

-Та ким ти себе уявив?! - обурилася Асука. – Ми, якудзи Токійського Трикутника, – родина, тому я не потерплю такого відношення до своєї родини.

-Хоч у чомусь я з тобою згоден, сестричка. Надаю його тобі.

-Отже... конфлікту не уникнути, - сказав Норайо з єхидною посмішкою. -Що ж, не дарма я їх додому забрав.

Юнак дістав свої метальні ножі та влучив у плечі бандитів. Іорі взяв на себе Асуку та кількох якудз, а Норайо залишився на віч-на-віч з Тору.

Першими на Іорі побігли рядові гангстери з ножами та битками, але вони нічого не знали про свого супротивника. Іорі розсунув свою тростину й дістав з неї меч. Поки він парирував удар одного бандита, частину тростини, що залишилася, Іорі використовував для захисту заднім хватом. Перший бандит після парування отримав порізи в області стегон, а другого Іорі знешкодив та відкинув убік.

Однак він не помітив атаки Асуки й в його плечі встромилися леза схожі на рибальські гачки. Потягнувши за них, дівчина порушила рівновагу Іорі і завдала удару лобом у ніс, що маска трохи тріснула і цим повалила на підлогу.

-Знатимеш, що означає «зв'язуватися з Токійським Трикутником», - сказала вона, готуючись до чергового замаху ланцюгами.

Іорі не мав сил піднятися. Він ще не до кінця відійшов від пережитої п'янки і єдине, що йому залишалося – захищати найважливіші місця.

Норайо ж схрестив мечі з Тору. Балісонг якудзи так швидко обертався, що Норайо не міг передбачити, де наступного моменту він опиниться і чи зачепить його. Як диск, ніж залишав неглибокі рани на тілі Норайо. Ці атаки дуже складно блокувати й тим паче парирувати.

Зрозумівши це, юнак спробував перейти в рукопашний бій, абияк відбиваючи удари супротивника і завдавши йому удару в живіт. Цей удар похитнув Тору й той втратив рівновагу. Скориставшись цим, Норайо вдарив Тору коліном у живіт і кинув свої метальні ножі, що залишилися. Тору вдарився спиною об стіну, що на мить оглушило його, а ножі встромилися в піджак і застрягли в стіні.

-Я був про тебе більшої думки, Тору.

-Не тобі так точно читати мені моралі, Норайо. Ти не розумієш, у що вплутався.

-Я розумію лише те, що хлопець, котрий усіх мирив, опустився до простого насилля.

-Так, я мирив. І зараз мирю, адже найкращий шлях до миру – підготовка до війни.

Руки Тору ніби пройшли крізь піджак і той почав контрнаступ. Також ззаду двоє бандитів схопили Норайо за руки взяли в захват.

- Вибач, Норайо, але це заради миру, - відповів Тору, вдаривши свого друга.

У хлопців склалося відчуття, що їм більше ніхто не допоможе. Норайо мало не задихнувся від сильного удару в груди, а маска Іорі почала тріскати удар за ударом. Проте сталося неможливе: скалічений бармен з останіх сил піднявся на ноги й почав йти в бік Тору. Пара бандитів намагалися його зупинити, але бармену було на них взагалі по цимбалам. Озброївшись штопором, бармен прийняв кілька ударів і засадив непроханим гостям штопор у тіла.

Тору та Асука відволіклися на бармена, але раптово до бару вбіг наляканий бандит.

-Королева! -закричав той. -Вона вже вийшла на наш слід!

Ці слова Тору та Асуку трохи здивували. Мабуть, вони ніяк не очікували такого повороту подій.

-Вважай, що ми дали тобі другий шанс все обміркувати, старий. Але пам'ятай: "Старший брат прийде по тебе... і по вас теж". Тору, відступаємо.

Той почав сумніватися, але зрештою висунув ножі зі стіни і віддав їх червоноколосому.

-Ви про це ще пошкодуєте. Хлопці, вирушаємо.

Норайо й Тору обмінялися прощальними поглядами, позбавленими найменшого співчуття один до одного. Поранені бандити послухалися боса й незабаром від них не лишилося й сліду. Але в барі досі відчувався запах крові.

-Ех... дякую вам, хлопці, - подякував власник бару, піднімаючись на свої тремтячі ноги. -Якби не ви - я вже був б покійником. Тільки боюся, ви лише відстрочили неминуче.

-Якщо ми знадобимося, - кличте, - відповів Норайо.

-Я б так не казав на вашому місті...–промовив Іорі, схопившись рукою за плече.

Бармен побачив це та поспіхом побіг за барну стійку.

-Ой... Ви ж всі в ранах. Треба б вам дещо дати, а поки сідайте.

Він почав ритися в купі пляшок, що стояли на полицях за ним. Через хвилину пошуків власник закладу взяв до рук пляшку з густо-червоною рідиною і почав розливати по чарках.

-Пийте, - скомандував той, простягнувши Норайо та Іорі напій. -Це вам допоможе.

Юнаки послухалися та випили вміст. На смак це була досить міцна та дуже гірка настоянка. Однієї чарки було достатньо, щоб зрозуміти, що друга в них точно не полізе.

-Ну і погань ж, - з огидою прокоментував Норайо. Його обличчя на той момент більше нагадувало зморщений лимон.

-Однієї чарки для вас буде достатньо. Це наша фірмова настоянка, зроблена за секретним рецептом.

-Цікаво, з чого? - запитав Іорі.

-Так я вам і розповів. Хоча навіть якщо я вам скажу, - ви не зможете її повторити. Хвала Йошіді та Королеві, що я залишився цілим. На подяку за вашу допомогу ви сьогодні можете пити все, що завгодно за рахунок закладу.

-Думаю, мені на сьогодні вистачить, - промовив Іорі, прикривши рукою рота.

Очі обох хлопців покрилися дивною пеленою.

Норайо почав почуватися, ніби відчув різке протверезіння після найжорсткішого похмілля. В цей момент у нього в голові почався процес різкого й абсолютного протверезіння, через що за відчуттями вона була готова розірватися на частини, а тіло почало нагріватися до таких температур, ніби юнака за стійкою розплавило. Очі Норайо в цей момент виглядали, немов скляні кулі, всередині наповнені водою, в які капнули пару декілька крапель жовтого чорнила.

Іорі ж, сам того не розуміючи, почав звертати більше уваги на деталі оточення, а в його ніс полізли тисячі різних запахів. Очі Іорі стали такими самими, як у Норайо, але замість жовтих, його очі, ніби налилися багряною кров'ю.

-Вибачте, ви не підкажете, де тут туалет? -запитав Іорі власника.

-Ось він, - відповів той, показавши рукою вправо. Там справді виявилися двері з табличкою.

Іорі, не роздумуючи, побіг туди, а Норайо, зібравшись з думками, запитав бармена:

-Що ж це щойно було?

-Мені так приємно, що ви «протиснули курок» саме через мою настоянку. Та ще й з вами все гаразд після цього.

-Прожали ... Курок?

-А ти думаєш, чому в тебе таке волосся, немов у героя аніме? Я застав ще вибух самої Хіросіми, і такі, як ви, почали народжуватися саме після того, як на нас скинули бомби.

-Я не розумію.

Раптом, з туалету почулися жахливі звуки, після яких Іорі повернувся до барної стійки.

- Вибачаюся, що довелося відійти, - сказав Іорі, сівши на своє колишнє місце.

-Тобі ще пощастило, хлопчик мій. Мені того дня забрало ноги, і я застряг із глухонімим барменом у напівзруйнованій наливайці. Я тоді так напився, що вони почали відростати. Такий соь мій "курок", як я його називаю.

-Нічого собі. Тобто, ці хлопці приходять до вас не вперше?

-Звичайно. Зараз алкоголь та інше – це не лише продукти для виживання чи втіхи - це зброя. І кожен хоче підім'яти під себе частку від такої сили. У тому числі й якудзи.

-Ви згадали прізвище Йошіда. Ви зараз мали на увазі Йошіду Озему? - запитав Іорі.

-А кого ж ще? Алкогольна Мафія більш поблажлива до малого бізнесу, ніж якудзи. Нехай мені їхні ідеї не дуже подобаються, але краще я житиму в достатку, аніж віддавати половину прибутку цим головорізам.

-Алкогольна Мафія?! -здивовано перепитали Норайо та Іорі.

-Бачу, ви були не в курсі всього цього.

Іорі схопив бармена за край жилетки і випростався вперед.

-Пане...

–Такахаші, моє прізвище Такахаші.

- Пане Такахаші, розкажіть мені більше про це.

-Стоп... Такахаші? -перепитав Норайо.

У цей момент пролунав дзвін дверних дзвіночків.

-Тату, я вдома. Купила всі потрібні ліки, як ти просив.

Обернувшись, Норайо та Іорі побачили Юрі з сумкою повною скляних баночок етилового спирту, знеболювальних, мазей та бинтів.

-З поверненням, доню. Тут, мабуть, твої друзі мені з чимось допомогли.

У барі настала тиша. Норайо та Іорі боялися зустрітися з тим самим поглядом, але на обличчі дівчини застигла гримаса сильного подиву. Вона була в паніці, побачивши цю парочку.

За кілька хвилин дівчина почала обробляти рани батька, а той у свою чергу розповів усю історію з якудзами.

-Не думала, що ви здатні на таке, - відповіла Юрі, дослухавши розповідь. -Тепер і ви вплетені в цю ситуацію.

-Нехай, - відповів Норайо, - якщо треба буде, - ми їм надамо стусанів!

-Ех... коли я тільки відкривав свій бар і не знав про це все, я теж так думав, - сказав отець Юрі. -Будьте готові, що будь-якої миті вас можуть застати зненацька або зрадити. Ти або з мафією, або в могилі.

-Бачу, ти їм давав мою настоянку. Сподіваюся, ти не казав їм, із чого вона.

–Доню, я не міг цього зробити. Це ж ти її вигадала.

-Так? - запитав Іорі. -Я так зрозумів, ти хотіла розповісти секрет особисто?

На подив для обох, Юрі посміхнулася і хіхікнула. У її репертуарі це могло багато чого означати.

-Ця настойка зроблена на основі моєї крові.

Після цих слів Норайо та Іорі знову стало погано. Вони хотіли якнайшвидше відмити язики від цієї гидоти, але погляди Юрі та її батька не дозволяли їм втекти.

-Вся в мене пішла донечка! - сказав бармен, розсміявшись. -Якщо я при вживанні алкоголю швидко, але болісно регенерую, то кров Юрі здатна лікувати інших. - Він подивився на годинник. Рівно восьма година вечора. -Ух, хлопці, думаю, вам час йти по домівках. А то вже пізно.

-Погоджуся, - сказав Іорі. -Я вже піду. Норайо, як ти?

-Я теж піду, але трохи пізніше.

-Добре. Норайо, Юрі, до завтра.

Вийшовши з бару, Іорі востаннє подивився на гладку воду Токійської затоки, намагаючись ще раз розглянути щось у далечині нічного міста, наче це щось не хотіло відпускати його. Це кругле небо було такою просторою, але все таки в'язницею для Іорі.

***

Коли Норайо прийшов додому, у всій квартирі було вимкнено світло. Тихо відчинивши двері в квартиру, юнак навшпиньки роззувся і, немов шинобі, почав прокрадатися в свою квартиру. Відчинивши двері до кімнати, Норайо звичайним кроком йшов до ліжка.

"Отже, бабуся вже спить", - подумав Норайо.

Раптом, за ним зі скрипом зачинилися двері та різко ввімкнулося світло.

-Ти де був? - почувся хрипкий голос позаду Норайо.

То була бабуся Іно. З холодним поглядом вона дивилася на хлопця, тримаючи в обох руках дерев'яну палицю.

-І найголовніше - де мої продукти?

Норайо зовсім забув, що він залишив пакети з продуктами в руках перукаря, коли погнався за Іорі.

-Б-бабуся, я все відшкодую ... - відповів Норайо, намагаючись не стикатися з поглядом бабусі. - Будь-ласка не треба.

-Де... мій... сир-косичка?!

З тієї квартири пів ночі до сусідів долинали гучні крики. Дехто думав про те, що треба викликати поліцію, але для більшості ці ситуації вже стали буденністю.

***

Крокуючи яскравими вуличками Токіо, Іорі дійшов до готелю, де він проживав. Похід додому весь час супроводжувався дивним почуттям стеження. У барі він помітив дивну дівчину з білим волоссям, яке було приховано під непоказною кепкою. Ця дівчина ніби весь цей час переслідувала Іорі. Втім, після такої п'янки й не таке може примаритися.

У провулку перед входом до готелю юнак зняв своє пальто, що в процесі бійки заляпалося кров'ю.

-Все зроблено так, як я просив? - запитав Іорі, подивившись у темряву.

До нього на зустріч вийшли ті діти-волоцюги, які вже в свої 6 років освоїли майстерність крадіжки.

-Звичайно, - відповів найстарший з них, простягнувши йому невеликий скруток.

Іорі розгорнув його і перед ним постали докладні карти Японії. На відміну від звичної фізичної, політичної чи іншої карти на цій виднілися додаткові купки дрібних островів, що простягалися на схід від Хонсю.

-Тримайте, ви заслуговуєте, - сказав Іорі, простягши їм декілька купюр.

-Нічого собі! - вигукнув хлопець, побачивши гроші. Його вираз обличчя нагадував дитину, що отримала подарунок, який так вірно чекав. –Тобто… приємно мати справу з чесними покупцями та талановитими учнями.

Іорі придивився до тротуару. Під його ногами з'явилася ще одна тінь, що злилася з його слідом, а тканина на одязі натяглася.

-Краще б вихопив мою тростину. Вона дорожча і так б я не зміг вас наздогнати.

Повернувшись назад, Іорі побачив того самого підлітка, котрий намагався обчистити його кишені, доки юнак не бачив. Почувши ці слова, хлопець, якому на вигляд було не більше 14 років, швидко сховав свої руки в кишені.

-Наступного разу спробуй покладатися на свої особисті навички, а не на скритність.

Іорі лише поплескав невмілому кишеньковому злодію та з поглядом холодної байдужості вийшов з провулка.

Він згорнув пальто та карти й зайшов у готель. Піднявшись нагору, Іорі непомітно проникнув у свою кімнату і сховав пальто під ліжком. Вийшовши в коридор, він помітив, що двері, які весь цей час були зачинені, були відчинені і звідти долинали дивні звуки.

Голову Іорі на той момент охопили думки про достовірність слів отця Юрі. За сьогоднішній день він побачив багато чого, але сумнівався, що його батько може правити кримінальним світом Японії.

За дверима Іорі чекали довгі сходи. Спустившись навшпиньки вниз, юнак побачив  те, в чому хотів помилятися.

Перед ним постала величезна бетонна зала, по центру якої в колі стояли люди в чорних костюмах і батько. Залишаючись у тіні, Іорі спостерігав за тим, як у центрі кола на колінах стояв прислуга, у котрого той вкрав ключі.

-Прошу, не треба, - благав той. -Я... Я не знав, що все так обернеться.

–За словами інформатора, Іорі перебував у Кото. Ви ж чудово знаєте, чия це територія?

-Так, знаю.

-Ріо, Іорі дійсно казав, що кудись сьогодні збирався?

-Так, сер. Він програв однокласнику парі.

-Ось як.

Раптом, хтось зателефонував Озему й той відповів на дзвінок.

-Ясно, - сказав той, закінчивши дзвінок і наставивши на бідолаху пістолет. - Вам пощастило, але хоч якесь покарання ви повинні понести за свою недбалість. Подивіться мені у вічі.

Той, хто провинився, боявся підняти голову, тому люди в костюмах зробили це за нього. В той момент очі Озему, наче залиті рідким сріблом шари, стали нагадувати об'єктиви фотоапарата.

-Ні! Ні! Ні! Я не хочу! -молив прислуга.

Озему лише підняв пістолет вгору, ніби вистріливши, але прибиральник простогнав і знепритомнів, ніби в нього справді вистрілили.

-Нікому не буде пощади, хто наважиться суперечити родині Йошіда.

Іорі не витримав і втік нагору.

Зайшовши до своєї кімнати, він побачив Арізу, яка тихо спала в його ліжку. Для Іорі це був удар нижче пояса, оскільки він терпіти не міг чужого ліжка, через що й ненавидів готелі. Юнак замислився, звідки Арізу встигла тут взятися, але в цей момент це було ідеальне прикриття.

Через кілька хвилин у кімнату Іорі пролізло тонке місячне проміння.

-Іорі, ти вже повернувся? - напівпошепита запитав Озему. Той сидів на краю ліжка, ніби щойно встав від безсоння.

Озему зайшов у кімнату, зачинив двері та легенько сів на куток ліжка.

-А, це ти, батько, - сказав той, протираючи очі. - Вибачаюсь, що довелося так несподівано піти, але я обіцяв одній людині.

-Нічого страшного, Іорі. Це ж не перша твоя витівка. Ця людина хоча б хороша?

-Звісно. Ти ж знаєш, що я знаюся на людях.

-Це точно. Дивлюся я на тебе з Арізу і не можу намилуватися. Так летить час, а ви анітрохи не змінилися.

Іорі глянув на неї. Промені місяця висвітлювали її гладке волосся, а миле спляче личко нікого не могло залишити байдужим.

-Не сказав б.

-Рано чи пізно вам доведеться зійтися. Це мале, що я можу зробити для неї... І для тебе.

-Чи не здається тобі це трохи?..

-Поспішним? Можливо. Однак за ці роки ви стали надто близькими, щоб залишатися просто друзями. - Озему почав вдивлятися в зоряне небо й через декілька хвилин мовчання продовжив. -Ну, гаразд, я вже піду. На добраніч, синку.

-На добраніч.

Іорі не міг всю ніч спати. Юнака мучило те, що йому доведеться зайняти місце батька, одружитися з Арізою і те, що вона його намацала уві сні. Прийнявши Іорі за якусь іграшку, Арізу руками та ногами обвила юнака, що дуже бентежило і заважало спати.

Дон Алкогольної Мафії Йошіда Іорі. Навіть із боку це виглядало безглуздо для нього.

Це дійсно переросло в більше за гру.