Щось

Aleksandr Bilogura

Коли кипить душа Беру білий папір. Незграбно шкрябаю , шкрябаю Все чорним чорнилом пусті літери... Пусті літери , які бажаю наповнити хоч якимось сенсом... Для себе. Не для людей, для себе. Так , я егоїст. Хіба мистецтво воно не для всіх ? Так. Але моє слово не мистецтво. Моє слово належить мені. Байдуже , що хто скаже, я пишу те , що хочу прочитати Сам. Один. Кожен раз виливаю свою душу у ці безформені рядки аби для себе знайти відповідь... Навіщо все, це ? Навіщо людині творити ? Навіщо людині любити ? Навіщо людині дружити ? Навіщо людині бути ¿ Що я за людина ? Що таке взагалі в наш час "людина" ? Годинник біжить уперед А я все намагаюся хапатися за примарне почуття справедливості цієї планетки. Малюю собі то роги то крила Все шукаю своє "Я" серед "Ми". Потім...потім я жадібно рву білий папір на шматки та жбурляю його у смітник. І все - завіса Квітів не треба Я не актор

2020-12-08 10:53:57

Інші вірші поета

Новина Нудьга Бездарний куплет Останнє послання

Інші поети

Лео Лея

@lesya_yurp

Adian Rahaman

@Adian_Rahaman

it'sdher _

@ddher_

Схожі вірші

Всі

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

2056

Я і ніч

Анастасія

Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.

105

13254