У часопросторі карантину
(18+)
У часопросторі карантинну… Я шукав стежку розмиту дощем… Бруд хапав своїми руками І кричав від розчарування… Вітер стирав мої вуста та щоки З ліктів росли квіти… З клітки мого черепа виривався птах… Чорний журавель. У грудях палало вогнище, Що плавило мою плоть разом з кістками. Зі спини, з смачним хрускотом росли крила… Не мої. Не пухкі. Мов мокре ганчір’я, гострі, мов льодоруби… Що зі мною ? Чим викликано таке пекло ? Горло наповнювали бджоли Їх гудіння зводило з розуму… Це є мука ? Це є необхідне страждання грішної плоті ? Страждання які допомагають зрозуміти Красу світу цього ? Скутий всім цим бісовим ланцюгом Провалився Під кригу У воду Все глибше і глибше… Крила затріпотіли. Вогонь у грудях не шкварчить. Бджоли виздихали. Дно. Птах не встиг покинути своєї мозкової клітки. Тихше, тихше… Смерть ? Мить і я лежу в лузі. Ніч. Зорі. Цвіркуни та коники. Фіть, фіть. Цок, цок, гук, гук… Тіло моє вільне. Кричу сука, кричу бляха…та пішло все на … Вже не знаю чого хоче моє грішне тіло, До чого лине моя хвора свідомість… Мої груди розірвані, а з них линуть кроваві метелики… Ще, хочу ще болю… Рвіть мою плоть, смокчить усю кров, дайте свідомості свободу… Хочу свободи, волі! Сука!, сука! А що то є воля ? Що таке в біса воля ? Хто небуть скажіть мені, що робити ? Я заплутався… Мені не вистачає досвіду. Бракує почуттів… Не вірю собі… своїй наївності. Ні, йдіть всі до біса з повчаннями. Хочу побути один. А може лише думаю, що хочу, Щоб навмисно хтось врятував… Тішусь. Тішусь. Тішусь…
2020-12-08 10:57:28
7
0
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3756
Темнота теней ночи ...
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
1682