Вільне життя...
Виктория Романова
Жоден з нас не має долі, Кожен з нас живе в неволі. Нас закрили в власнім домі, Соц. мережі та контролі. Мама, тато, брат, сестра. Хто з них має право на життя? Вільне, справжнє та без зла? Війни, сльози, страх і ризик, Лиш на цьому світ і виник. Як тепер нам далі бути? Щирість, доброта та чесність. Є в нас намір це здобути, Але далі не пройти. Ідеальність-бездіяльність заважає людям жити. Все! Досить, схаменіться! Краще подумайте й зупиніться. Не можна так існувати, За життя потрібно дякувати. Не здаватись, міркувати, Мріяти й шанувати, Всі проблеми вирішувати, Йти до цілі та пам'ятати: ВСІ МИ ЛЮДИ МАЄМ ПРАВО НА ЖИТТЯ, НА ВОЛЮ ЩЕ Й НА РІВНІСТЬ, І НІЯКА ПРИМІТИВНІСТЬ НЕ ЗМІНИТЬ ЦЮ НАЯВНІСТЬ.
2018-03-24 18:17:35
5
0
Інші категорії
Вірші до свят Привітання Гумористичні Сумні вірші Для дітей Радісні вірші
Інші поети
Opinions Discuss
@Opinions_Discuss
Tudor
@Tudor_ya
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
3427
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13184