Аматор
Я впевнена була завжди, Що пише серце — а не розум, Не віднайде рука сліди, Що досвід залишав за возом Дипломами що слав в дорозі. Отож аматор я серед громади, Скував Морфей своїм гіпнозом, Під солов’їні серенади, Вкладав думки дороговказом, Як муза, над моїм чолом. Римують почуття склади, Запалить мрія хитку прозу. Мою хоробрість у рядки, Заманять ароматом грози, Бузку й духмяної мімози. Не «метрики», і наголосів влади, Я не боюсь! І так відразу Не зможеш риму розпізнати, Ну що ж, я проковтну образу. Не стану гаяти я часу, Щоб вчитися творить балади. І строфіка веде до сказу. Невже й Гомерові «аркади», Елладу створять так відразу, Невже творив він від наказу. В моїх віршах хтось бачить вади, І не пишу я в ритмі джазу. Вельмож не слухаю поради, І без овацій арбітражу, Натхненна лиш безсонням часу.
2020-11-02 16:35:51
2
0
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4958
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11524