Закохайся в свою самотніть
Закохайся у свою самотність. Це дивно, та так легше. Так збережеш свою цілісність І буде тобі спокійніше. Смерть протягає холодні руки, Манить тебе за собою. Плутаються твої думки Від боротьби з душевним болем. Тебе відпустили занадто швидко, Залишили тебе страждати. Тепер тобі від людей гидко, Хоч від болю хочеться кричати. Тебе невбивав ніхто, Ти сам повільно помирав. Від допомоги відмовлялся вперто, Слова підтримки собі шептав. Але ти був зовсім не один! З тобой була твоя самотність. Вона ходила з тобою, як дим, Зберігала тобі свою вірність. Вона заварювала тобі теплий чай І говорила з тобою годинами безперервно. Нумо, давай згадай! Вона з тобою давно... Ви разом дні проводили, Коли інші не знаходили для тебе час. Разом в ліжку засинали, Коли вогник надії в тобі згас. Закохайся в свою самотність! Вона завжди була з тобою. Вона бачила твою дивовижність І була твоєю вірною рабою...
2023-03-28 05:30:26
4
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Сніжана Ворон
ахаха, дякую🤗❤️, ну він же не дуже великий🤣
Відповісти
2023-03-28 18:07:23
1
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
3365
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13085