Ніхто й ніколи не повірить, що ми наробили

Саша Гаврилюк

Ніхто й ніколи не повірить, що ми наробили... Не так близько, прошу, Ти... ти наскільки вродлива, Але зробимо вигляд, що я злякався і втік, як щур. Не йди за мною, не треба, Я - ніхто, а ти тепер ніде, Я ніколи більше не буду стояти біля твоїх дверей, Адже все, що в нас спільного, це небо, І ми грішні перед ним, Не зручно, ну від слова, зовсім, Надто рано охрестили себе дорослими людьми, Адже з спільного в нас тільки постіль. Я ніколи не забуду той момент, Коли, здавалося, що в світі всього двоє живуть, Коли я сказав, що люблю тебе, Я ніколи не забуду, а ти забудь... Мені соромно самому, Що все так різко й швидко, Що навіть не проведу тебе додому, Аргумнтуючи, що все це помилка. Ти кажеш, що ненавидиш, а трусяться уста, Я ж тебе наскірізь бачу й знаю, Ти ж лиш просиш, щоб сказав І я сказав... що не кохаю. Хоч закипає кров у моїх жилах, І тіпає всього повністю, Але це те, що ми заслужили, Нам і далі дити цією повістю, Точніше мріяти про неї, Про її кінцівку й щасливий фінал, Ти не бачила жодної ідеї, Я вже все й так віддав. Залишилось лиш визнати обом, Що це випадково сталось, Що це зовсім не любов, Що правильно зробили, що попрощались. Додому на світанку прийдуть Що один, що інша... Обоє так і не зможуть заснуть Згадуючи... хтось менше, хтось більше. Кажуть, що любов вічна... вічна прірва, Де не знаєш коли обвалишся, Але точно знаєш, що вирве Твоє серце те, через що й усміхаєшся. Ставимо крапку... і не дописуємо дві, Надіюсь, що нам вистачить сили, Я завтра не привітаюся і ти не кажи привіт... Що ж ми наробили?

2020-12-27 14:23:16

3

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Саша Гаврилюк

Жити, напевно помилка під час друку

Відповісти

2020-12-27 16:51:20

Подобається

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

5652

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12309