У нескінченній темряві нічній,
Тривожний спокій й вічна тишина
Та бах!
І раз здійнялася невидимая буря
У нескінченній темряві нічній,
І закрутила зоряні потуги,
І завертіла зоряні потуги,
Серпанком утворила астрорі́й.
Мов бджоли ті крутились, розлітавшись,
На сто мільйонів років уперед,
Де ще не залишили слід земляни,
Де ще не чулось партій славних кред.
Воно вертілось, виром ураганом,
Силенна сила невідомості, що грала,
Свою уже симфонію життя,
А пил зірок летів і розлітався,
Махав ясними крилами мов птах,
Щось розкидав, з собою підбирав
І ніс у даль.
А там чинив він знову й знову бурю,
Творив небесний вічний астрорі́й,
Де панувала зоряна потуга,
Де вирувала зоряна потуга,
У нескінченній темряві нічній.
Астрорі́й — власний неологізм, тут у порівнянні із бджолами — рій зірок
(з лат. astra – зірка)
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку