Тихий дощ (Злива)
На дворі, тихо падав дощ, Текли струмки по вулиці невпинно, Десь, тихо зачаївся весь народ, На вулиці ані душі не видно. Дощ тихо падав на гілля, І краплі ніжно омивали листя, Це перший дощ за все моє життя, Який мені сподобався найбільше. Той дощ змінив багато у житті, Він дам мені надію та надхнення. В той тихий дощ зустрів і я тебе, І ми з тобою злилися в єдине. Той тихий дощ подарував мені життя, Немов змочив після жаркої спеки, Моє життя пливло немов ріка, Ти була поруч, ми були щасливі. Я пам’ятав той тихий дощ завжди, З ним перші поцілунки і обійми, Краплі води стікали по тілах, Ми були мокрі, але ми – щасливі. Той дощ був першим у житті, Якого я ніколи не забуду, Але настала злива в одну мить, Яка принесла біль і тугу. Та злива, то пекучий біль, Холодна, темна і до крику хижа, Проймав від неї біль, я вити хтів, Вона зламала мою душу. Скалічила навіки ти мене, Забрала ти у мене найцінніше, Мої обійми, поцілунки, сміх, Залишила лиш мертву душу. Та злива розірвала все, І змила все в глибоку прірву, З тією зливою пропала ти, І всі мої розбиті мрії. Проклята злива, грізна і страшна, Тебе тепер повіки не забуду, Ти розриваєш душі і тіла, Серця і мрії ти навіки рушиш. Щодня я згадую той тихий дощ, І серце моє трішки оживає, Та підла злива в пам’яті як ніж Усе руйнує і усе вбиває. Кохайте, поки іде тихий дощ, Коли краплинки тихо вас зближають. Бо втратиш все і більш не повернеш, Коли страшенна злива вас спіткає
2019-06-30 16:28:51
0
0
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
21
1490
I Saw a Dream
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
103
15
15320