Симфонія
Вона любила холодні ранки,
Він любив її та каву з медом.
Навіки залишишся спогадом солодким.
Шкода що таким холодним.
Монотонним і різким як запах кориці.
Ставав відчаєм душі святої..
Душі проклятої поводир.
Твоє ім' я - Сатир
Шукала квести в його підказках,
І чарувала..коли завмерла..
Очі пусті, неживі. Вони скляні...
Тьмяні образи обійняли. Ти - не людина
Не треба солодких промов,
І милозвучних симфоній.
Брехливий твій вид дурматить.
Солодкий твій лик манить.
Волосся твоє доміно,
Частина темна друга світла..
Воно зачаровує
Благословенне небесами кохання.
Безмежні почуттів глибини.
Це всього навсього омана.
Твоя брехня,мені не треба.
Я шукала тебе у своїх снах..
Ти став крилами,безлічі наших ночей..
Неначе увесь світ лише ти.
Зачарував !
У сіті любові піймав та не відпускав.
До себе моє серце прикував
та крила обірвав.
Тепер навік вони твої...
.
.
.
.
Написано із чудовою
@SandraMey
дякую❤️🤗
29.09.2023
9
2