Забыв усталость
Забыв усталость, пой со мной и пей, Над нами звёзды – мира позвоночник. Бог больше любит блудных сыновей. Печаль предпочитает одиночек. Поставив нашу память на стоп-кадр, Мы этот миг навек запечатлим. «Будь тем, кем кажешься», - нам завещал Сократ. Давай споём о том, о чём молчим. И выпьем, не поморщившись, до дна, И мироздание сместим с его осей. Ах, что-то ночь сегодня холодна. И жизнь, так вышло, тоже не теплей. А травмы душ срастаются, как кости, На переломах крепче становясь. Мы в этот мир пришли, как ходят в гости, Чтоб было о чём вспомнить, воротясь.
2023-02-01 07:07:39
1
0
Схожі вірші
Всі
Сумую без тебе
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
53
39
2270
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12001