?
Андрій Лаврик
Ах, сколько ещё нарубить нужно дров Жизнь на мгновенья дробя? Как много чужих посетить городов, Чтобы найти там себя? И сколько нам рек повернуть нужно вспять, Лишь бы не строить мостов? Доколе святых на крестах распинать? И где взять на всех Голгоф? Костюмы. Платья. «IKEA». «AliExpress». Спешу сплясать я На минном поле чудес. Всех к «Инстаграму» Зовёт на рассвете горн. Смотрю я драму, Пью колу и жру попкорн. Луи ли Виттоном баранов клеймить? Жизнь выставлять напоказ? Опять из навоза и палок лепить Героев народных масс? Смартфон сам предложит мне свод новостей, Напомнит дату и год. Мне нужно лишь помнить пароль соцсетей И карты своей пин-код. Костюмы. Платья. «IKEA». «AliExpress». Спешу сплясать я На минном поле чудес. Всех к «Инстаграму» Зовёт на рассвете горн. Смотрю я драму, Пью колу и жру попкорн.
2023-02-09 06:29:38
1
0
Інші вірші поета
ВСЁ СУЕТА Задушевным немым упрёком НІЧОГО ЗАЙВОГО Равновесие
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12113
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4630