ВІДЧАЙ
Андрій Лаврик
"Відчай - це коли надія кінчає життя самогубством. " (Яна Джангірова) А де ті взяти слова, слова, Щоб повернути тебе, тебе. Ущент розбита думок труна, Кігтями пам'ять в вікно шкребе. Як не потрібен ніхто, окрім? Питаю в кого? У самоти. В пустій макітрі звучить як грім: "Моє життя - то є саме ти." Навіщо Сонце знову встає? Навіщо рухається Земля? І мов молитва - ім'я твоє, І як прокляття - твоє ім'я. Шепоче розум: "Забий, облиш... ", Кричить душа: "БІЛЬ ЦЕЙ НЕ МИНЕ!" І заспокоює одне лиш: Ти з ним щаслива. Це головне.
2023-02-05 19:55:25
2
0
Інші вірші поета
Моя нежность к тебе обостряется в снегопад Прости. Я слёз твоих не стою Они выходят ограниченным тиражом Есть руки конкретно для вил
Інші поети
yoona
@yoona_yeol
Схожі вірші
Всі
Неловкость в улыбке рассвета
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Застыли на окошке вечерние узоры И снова мокрый дождик под лёгкий ветерочек , Без красок сонный кофе под пару твоих строчек .. Меня лишь согревает тепло твоих улыбок , Что заглушает холод давно проникших смыслов , А завтра снова будет тяжёлый понедельник, Но знаю ,что с тобою не страшен даже вечен , На сердце оставляя хорошим настроеньем , Сначала начиная срок время скоротечен Лишь парой фраз в инете, Мне брошенных с приятным воскресеньем...
39
2
2649
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1291