Сумління
Знайомий філософ столичного інституту, Писав дисертацію «Сутність людського сумління». Він стверджував: «Кожен на світі несе спокуту Свою, та гуртовно сучасного з ним покоління» Точили ми ляси під пиво та «Єгермейстер», Він ніс, наче прапор, ідею. Волав мені «Чуєш?!? То істина, друже: сумління – воно як гейзер – Його не сховаєш, не знищиш, не заасфальтуєш.» Парирував я, що сумління – то вроджена якість Прокляття диявола, чи то покликання Боже Як схильність до чарки, чи – краще – до малювання. Воно або є, або зовсім з’явитись не може. Так, звісно, ми знали, що впертюхи – значить безумці. Та кожен натхненно лупив себе п’яткою в груди. Ми так і лишились при впевненій власній думці. А ви як вважаєте, хто з нас мав рацію, люди?
2023-02-11 11:27:18
1
0
Схожі вірші
Всі
Не скажу "люблю"
Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.
74
13
5623
Я і ніч
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
12417