Тремтять останні сонця промені
Андрій Лаврик
Тремтять останні сонця промені, День впав у прірву небуття. Лиш те, що залишилось в спомині, І називається життя. Минеться все. І ми минемося. Для щастя час. І час для болю. Страждаєм, плачемо, сміємося, З миттєвостей будуєм долю. Ми всі сюжет своєї повісті Складаємо із зради й вірності. І в хороводі випадковості Знаходимо закономірності. Там, де немає місця радощам, Біда чатує у віконця. Затям собі - хвала дощам, Без них ти не цінуєш сонця.
2023-02-01 20:33:05
2
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Чудово написано , милозвучно та чарівно .😉🧡💞
Відповісти
2023-02-01 23:23:05
Подобається
Мартин ІДЕН
Чудово!
Відповісти
2023-02-01 23:59:21
Подобається
Інші вірші поета
Дрожь холодного света луны ДУСЬКА ПРАВДА Набрался отваги спросить
Інші поети
I_am_not_star
@I_am_not_star
Keyci
@Keyci0987
Схожі вірші
Всі
Темнота теней ночи ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
2445
Пора нахлынувших надежд
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Устаю сегодня рано Без кошмаров и тревог, День начну без одеяла Улыбаясь небу полных облоков Обниму своего друга , Что на подоконнике взгруснул , Прошептав ,что скоро лето дружно , Обязательно к нам в гости сможет заглянуть. С ним и множество событий Впереди ждёт только смех , Разве можно одним мигом Передать всю радость от поры нахлынувших надежд.
47
11
2503