САМОТА

Андрій Лаврик

Хизуючись зором старого сліпого крота, Кохання навпомацки йде та витоптує квіти. Самотність найбільш відчувається на святА, Бо деякі речі потрібно із кимось ділити. Ілюзія буднів завжди обернЕться оманою, Хоч справи щоденні тебе з пантелику зіб’ють. Людині потрібно кохати та бути коханою, Навколо і так лиш біда, горе, лихо і лють. У повінь, у спеку, в недобрі часи хуртовин, Коли накриває відлуння думок з головою, Тебе зрозуміє з мільярда людей лиш один, А решту влучнІше назвати дурною юрбою. Шепочеш прокльони на вухо сумній самоті, Цю спрагу не здатен ніхто на Землі втамувати. Бо краще не знати, що щастя можливе в житті, Ніж вік доживати з важким тягарем його втрати.

2023-02-04 20:56:44

Інші вірші поета

По дороге в небо Береги её, Господи Я от тебя так зависим НОЛЬ ПО ЦЕЛЬСИЮ, ЛУЖИЦА У МЕТРО

Інші поети

Edelweiss

@Edelweiss

Thuy Phan

@AznSunSakura

Veilka

@Docthespacerock

Схожі вірші

Всі

Минутой мечтания :)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я мнимо расскажу тебе о прошлом И заберу кусочек шоколада Рассказ уж будет длиться долго О том ,как было тяжело сначала Наверное это для тебя не важно Спрошу себя, а ты хороший ?) И почему же стоишь рядом Даря улыбку лишь прохожим Мой телефон звонит мне чаще , Чем слышу твой прекрасный голос Аккорды струн во взгляде малость, Когда увижу тебя где-то снова Про свои чувства смолчу вовсе , Чтоб не будоражить просто взглядом , Хватает только вкуса кофе Лишь думать о тебе минутой мечтания .

2042

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12084