ОДНО ДЫХАНЬЕ НА ДВОИХ
Андрій Лаврик
(18+)
Видит Бог, Мир жесток. И лишь любовь хранит ключи от рая. Ангелок Сел у ног, Всю ночь на лире страсти нам играя. В душе, где были вечные снега, Теперь цветут ромашками луга. Эту грусть Наизусть Я знаю. Ночь любви, увы, не вечна. Ну и пусть, Прикоснусь. Зачем ты так коварно безупречна? И жизнь великолепна и хрупка, Когда в моей руке твоя рука. Влюблены. Свет луны В кромешной тьме на небе серебрится. Словно сны, НеяснЫ, Хотим в блаженстве нежном раствориться. Лишиться этих сладостных объятий, Мне кажется страшнейшим из проклятий. Эхо слов - Для стихов. Я переполнен чувствами до края. Но суров Ход часов, Неотвратимо утро приближая. В тот миг, когда любовный стон затих, У нас одно дыханье на двоих.
2023-02-07 07:41:40
1
0
Інші вірші поета
ВСЕ ВОЗДУШНЫЕ ШАРИКИ, УЛЕТЕВШИЕ В НЕБЕСА НЕОТПРАВЛЕННОЕ ПРОЩАЛЬНОЕ ПИСЬМО ЖИЗНЬ ПРЕКРАСНА Комод
Інші поети
Mila Kaminska
@Mila_Kaminska
Coffee Content
@coffeecontent
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4965
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12570