LES POÈTES MAUDITS
Усі поети пишуть про кохання та смерть, Хоча і те і інше – це не більш, ніж фікція, химера. Вважають, що по венам їх до передсердь Тече не кров, а бісів "Херес-де-ла-Фронтера". По сОбі залишають мотлох тривіальних думок, Ніби ганчір’я, зняте з трупів попередніх поетів. І видають своїх ідей брудний, нікчемний струмок За океанське джерело оригінальних сюжетів. Нажаль, індик не заспіває так, як соловей. Створивши небо, землю, космос із планетами, Господь – він має хист творця - бере, й римує людей, А тих, хто залишивсь без рими, й називає поетами. Й вони шукають те, чого не зможуть знайти, І ошукати прагнуть кляту та ворожу їм долю. І ось за крок, здавалося б, до мети, Їм не лишається нічого, крім болю та алкоголю.
2023-02-04 15:42:59
2
0
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2414
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12007