Казённые сухари
Андрій Лаврик
«... ковыряет у меня что-то под сердцем! Точно сидит у меня под ложечкой мышь и казенные сухари грызет...» (А. П. Чехов) Кто-то цыкнет сквозь зубы: «Счастливчик! Вишь, Как везёт, чёрт его побери!» А у меня под ложечкой сидит мышь - Грызёт казённые сухари. Вроде тут и других хватает забот, И былого давно мне не жаль. А она сидит, cyka, и всё грызёт – Снова крОшит мне в душу печаль. Хоть, конечно, жаловаться неловко. Есть всё для вольготного житья. Была бы в жизни любовь - мышеловка - С тварью б тут же разделался я. И каждую ночь говорю ей: «Кыш!», - Но вновь слышу впотьмах до зари Как у меня под ложечкой сидит мышь - Грызёт казённые сухари.
2023-02-09 06:32:10
1
0
Інші вірші поета
ОСЕННЕЕ ЗИМНЯЯ ПРОГУЛКА Одурев от любви и вина ОСЕННИЙ СОНЕТ
Інші поети
sambridhi
@sam6ridhi
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
10
3209
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10916