КАНОНАДА
Андрій Лаврик
Мысли взрывают мой разум снарядами. Нервные клетки сдаются в плен. Солдаты тревоги шагают парадами Под моей кожей дорогами вен. Замок души чувства взяли в осаду, Страсти с тараном застыли у врат. Словно бреду Гефсиманским я садом, Зная, что вскоре буду распят. Всё предначертано, неотвратимо, Эмоции - словно мортиры ядро. Сердце тобой как скотина клеймимо, - Образ твой – вечное на нём тавро. В битве с реальностью пали мечты, Больше во мне не осталось меня. Всё, что я слышу, – лишь ТЫ, ТЫ, ТЫ, ТЫ! Как канонада, что бьёт хороня.
2023-02-04 11:05:25
1
0
Інші вірші поета
Личный список дел ШОКОЛАД И ВИНО Задушевным немым упрёком Разница
Інші поети
_Sveta_Sveta_
@_Sveta_Sveta_
Схожі вірші
Всі
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
862
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
82
2
3319