И ТЫСЯЧИ ЖИЗНЕЙ ПОКАЖЕТСЯ МАЛО
Андрій Лаврик
И тысячи жизней покажется мало. Не вырваться нам из порочного круга. Меняются маски судьбы карнавала. Лишь мы непременно находим друг друга. Меняется внешность, века, континенты, Границы стираются, рушатся царства. Но мы всегда вместе - как ингредиенты Бальзама, что душу спасёт от мытарства. Реальность прельщает успехами мнимыми. Что главное? Определяем мы сами. Порою я чувствую нас неделимыми Сиамскими сросшимися близнецами. Всё в жизни изменчиво и быстротечно. Но есть лишь одно, что не будет меняться: Я с белыми розами жду тебя вечно На том перекрёстке, где судьбы роднятся.
2023-01-19 14:56:53
2
0
Інші вірші поета
ПОЛЕ БРАНИ НА ДОТИК 10 ОТЛИЧИЙ Я ТАСКАЛ ТЕБЯ В СЕРДЦЕ
Інші поети
Time_Fune
@Time_Fune
Red
@R_e_d_
Схожі вірші
Всі
Пиріг із медом (UA)
Ай
Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.
79
19
2666
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11461