Это нам откликнется истерикой
Андрій Лаврик
(18+)
Это нам откликнется истерикой, Это нам кошмарами аукнется. Потеряется, как будто пульт от телика, Не успеет в топках памяти обуглиться. У друзей карьера и наследники, Джип в кредит, любовницы, квартиры. Мы же в этом мире лишь посредники, Потерявшие в тумане ориентиры. В море чувств измучились скитаться, Притворясь хмельными Одиссеями. Час придёт – мечты заколосятся, Мы не зря слова - как зёрна - щедро сеяли. Срок настанет – всё у нас получится, Выйдем из сомнений, как из комы. Господи, не дай нам только ссУчиться, Позабывши кто и для чего мы.
2023-01-16 08:34:45
1
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Мартин ІДЕН
Круто
Відповісти
2023-01-16 09:02:21
Подобається
Інші вірші поета
Что бы ты хотела услышать? РЕФРЕН Автобус стремительно следовал на Восток ПОЛЕ БРАНИ
Інші поети
Юрий Тим
@currentlib
tata
@tata4u
Схожі вірші
Всі
У серці...
Катерина Данилевська
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
110
16
9046
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10916