ДУСЬКА
I Каждый любит игривых щенков, Обожает пушистых котят. А потом угасает любовь, - Повзрослевших любить не хотят. Взяли Дуську лохматым щенком В тёплый дом - царство ярких огней. Стала верным, потешным дружком Для двоих шаловливых детей. Дуська родом была из дворняг, Лапки толстые, грудь колесом, Хвост – торжественной радости знак - Как пропеллер вертелся за псом. Мокрый нос, но всегда острый нюх, Глазки-пуговки, ушки торчком. Зарычит, разбежится, и ПЛЮХ! – По квартире летит кувырком. II Но когда Дуська стала взрослей, Тут же к ней и угас интерес. Новый друг для игры у детей: Плоскомордый смешной пекинес. А её на цепи во дворе Стали в холоде лютом держать. Приковали гвоздём в конуре, - Чтоб не вздумала часом cбежать. Вместо коврика - голый цемент. Лишь когда-никогда кинут кость. И, наверно, в тот самый момент Начала пробуждаться в ней злость. И когда никто не приласкал, Оголила впервые клыки. Ей остался лишь волчий оскал, Только выть по ночам от тоски. III Предпочтя заключенью свободу, Не принявши лихих перемен, Перегрызла ошейник – и ходу, - Быть бродягой средь каменных стен. Позабыто понятье «уют», В прошлом тёплый и радостный дом. Помешаешь кому – наорут. Зазеваешься – пнут сапогом. Ощенилась в подъезде зимой. Водкой пахнущий человек Сгрёб щенков своей сильной рукой И швырнул всех клубком прямо в снег. Завывала собака взахлёб, И пыталась тепло им отдать. Утром смерть посетила сугроб, Там скулила над льдинками мать. IV С той поры скажет кто-то: «Пройдусь-ка, Вон какая погодка стоит». Тут же с улицы выскочит Дуська - И кусает, и злобно рычит. Ну а если учует спиртное, Изорвёт даже в клочья штаны. Те, кто жил в мутном мире запоя, Были страха и гнева полны. Приехал человек, в кармане ксива. В руках ружьё. На службе Государства. Прицелился легко и терпеливо - И прекратились Дуськины мытАрства. Ей дети вспомнились, чесавшие за ухом, В ручонках колбаса: «Иди же! На!». Но грянул выстрел – став последними звуком. А после наступила тишина. ***** ***** ***** ***** ***** ***** Заштриховала небо в алый цвет заря, И снова начал свой привычный бег, Над всей планетой пафосно царя, Венец природы – гордый человек. Все спешили, пыхтя на бегу. Был то самый обычный из дней. Лишь засЫпали кровь на снегу – Некрасиво. Пугает людей.
2023-02-06 06:44:53
1
0
Схожі вірші
Всі
وردةٌ قبِيحة
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
3600
Недоречне (UA)
жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?
46
5
2012