Дрейфують за вікнами в небі гойдаючись зорі
Дрейфують за вікнами в небі гойдаючись зорі, Мов крихітні човники в морока чорному морі. Під ними - китами ледачими - деінде хмари: Прозорі фантоми, химерні магічні примари. І навіть собаки не вештаються нашим містом, Творець всього сущого в тиші працює над змістом. У кожного з нас власний жанр у тій книзі буття: Є вірш, є роман, анекдот, кримінальна стаття. І ось, коли північ руйнує минуле дощенту, Фільмує майбутнє із темряви нас по фрагменту. Мелодію пристрасті ставимо на повтор ми - Душа вирушає в мандрівку з кохання платформи. Досліджує місячне сяйво периметр кімнатки: Твою тонку шию, і плечі, і гострі лопатки. Вже збуджене серце захоплено б’є на сполох! Уміння любити – найкращий у світі психолог. Спитайте поетів, коханців, художників, бардів: Світ двох завжди більший, ніш всесвіт семи мільярдів.
2023-02-07 07:35:18
2
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11395
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3874