ДЕЛА МОИ НЕ МЫЧАТ, НЕ ТЕЛЯТСЯ

Андрій Лаврик

(18+)
Дела мои не мычат, не телятся. На месте стоят. Не меняются. Мои клетки всё ещё делятся, Они пока что не разлагаются. Друзья мои поразбежались Кто по какой стороне. А я тут давлю на жалость, А я здесь живу во вне. Во внеплановых срывах-депрессиях, Во вневременных мыслях-попутчицах. Мне так редко бывает весело И мне не по ком даже соскучиться. Убиваюсь пивком по случаю, И вином - по особым поводам. Да всё душу мечтами мучаю,- Оголённым фантазий проводом. В этом проводе не двести двадцать, Он искрится от напряжения. За которым мне не угнаться, Не в реале, не в воображении. В этом токе бегущего времени, Жестов глупых и взглядов растерянных, Всё стучатся мне капли по темени. Слов не найденных, шансов похереных...

2023-01-22 15:43:54

Інші вірші поета

Полёт стрелы Если высохнут океаны ДУСЬКА Я и думать о тебе забуду

Інші поети

CyberKy

@CyberKy

Романія Мороз

@twelfin

fik_snaet_kto

@fik_snaet_kto

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

13030

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

17036