ДЕЛА МОИ НЕ МЫЧАТ, НЕ ТЕЛЯТСЯ
Андрій Лаврик
(18+)
Дела мои не мычат, не телятся. На месте стоят. Не меняются. Мои клетки всё ещё делятся, Они пока что не разлагаются. Друзья мои поразбежались Кто по какой стороне. А я тут давлю на жалость, А я здесь живу во вне. Во внеплановых срывах-депрессиях, Во вневременных мыслях-попутчицах. Мне так редко бывает весело И мне не по ком даже соскучиться. Убиваюсь пивком по случаю, И вином - по особым поводам. Да всё душу мечтами мучаю,- Оголённым фантазий проводом. В этом проводе не двести двадцать, Он искрится от напряжения. За которым мне не угнаться, Не в реале, не в воображении. В этом токе бегущего времени, Жестов глупых и взглядов растерянных, Всё стучатся мне капли по темени. Слов не найденных, шансов похереных...
2023-01-22 15:43:54
1
0
Інші вірші поета
БЛЮЗ НАСТЕННЫХ ЧАСОВ И ЖИЗНИ БЫ НЕ ПОЖАЛЕЛ У персонального рая диагональ 19 дюймов СТАТИСТИЧЕСКОЕ САТИРИЧЕСКОЕ
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12141
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2237