ДАВАЙ ЗАБУДЕМ ...
Андрій Лаврик
Давай забудем до тех пор вражду, Покуда ночь не сложит полномочий. Без недосказанности после слова «жду» С надеждой глупою не ставлю троеточий. Тьма – как кроссворд – загадкой снабжена, И корчит рожи нам в припадке диком. Лишь уши гложет та же тишина, Которая бывает перед криком. Сто тридцать три секунды ты молчишь, Я их считаю. Влажный воздух зябок. Июль послушно скатывает с крыш Осколки звёзд под шум упавших яблок. Суди сама - не так уж это просто: В мозгу, как фотокарточку, сберечь И боль души – как часть процесса роста, И расставание - предтечу наших встреч.
2023-01-31 20:19:31
1
0
Інші вірші поета
БЫТЬ ПРИЧИНОЙ Палач от жертвы неотличим Вспоминай Есть руки конкретно для вил
Інші поети
NOVATOR
@petruha1307
NOURCHEN LEE
@_Nourchen
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
33
9144
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12358