ДАВАЙ ЗАБУДЕМ ...
Андрій Лаврик
Давай забудем до тех пор вражду, Покуда ночь не сложит полномочий. Без недосказанности после слова «жду» С надеждой глупою не ставлю троеточий. Тьма – как кроссворд – загадкой снабжена, И корчит рожи нам в припадке диком. Лишь уши гложет та же тишина, Которая бывает перед криком. Сто тридцать три секунды ты молчишь, Я их считаю. Влажный воздух зябок. Июль послушно скатывает с крыш Осколки звёзд под шум упавших яблок. Суди сама - не так уж это просто: В мозгу, как фотокарточку, сберечь И боль души – как часть процесса роста, И расставание - предтечу наших встреч.
2023-01-31 20:19:31
1
0
Інші вірші поета
Вдоль дорог бегущих Порой хочу забыть У любви смещены акценты Ангелы режут крылья
Інші поети
Hitar
@Hitar
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2413
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12542