ДАМА ЧЕРВЕЙ

Андрій Лаврик

От Дамы Червей короли всех мастей Теряют сердечный покой. Ей каждый король помножен на ноль – К шестёркам отправлен в отбой. У Дамы Червей поцелуи хмельней, Чем вина элитных сортов. Да будь ты хоть туз, усат иль безус, Ты в свите послушных рабов. У Дамы Червей взгляд сабли острей. Зарубит – перечить посмей. Все прочие дамы пускаются в драмы, Не в силах соперничать с ней. Пред Дамой Червей сто тысяч путей. Судьба ей в служанки дана. А ты, мой дружок, - лишь одна из дорог, Которыми ходит она. У Дамы Червей боги спят у ступней. Весь мир у её стройных ног. Гадай не гадай, с ней в аду даже рай. С ней святы и грех и порок. А Дама Червей – пылкий демон страстей. Всю душу вам испепелит. Печальный поэт – бубновый валет Её совершенством побит.

02.02.2023

Інші вірші поета

На полу взлёте, полу взмахе крыльев Не навсегда Эти глаза разжигают пожары РОЖДЕСТВЕНСКАЯ ДЫРКА

Інші поети

Beatrice

@shiira

Oliver Schatz

@welario

Raven_Hair

@Raven_Hair

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11430

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

1900