Геть виснажена Катерина відчинила двері своєї квартири й одразу натрапила на маму.

- Ну і як це називається? - вперла руки в боки вже не молода, але все ще приваблива білявка. - Вже майже дванадцята ночі. Я думала ти святкувати з дівчатами пішла, тому й не дзвонила. А виявилося, що ти на роботі.

- Ой, мамо, стільки всього сталося сьогодні...

Й Катя розповіла про все, що сталося. Навіть про попередження Дмитра.

- У вас з татом нічого такого в минулому не було? - завершила оповідь питанням.

- Якого такого? - обурено здивувалася жінка. - На що ти натякаєш? Якщо тебе і не візьмуть, то точно не через нас з батьком. Іди вже спати. І не забудь як слід вибачитися перед керівницею, може подаруй їй щось на знак каяття.

Катя нічого не відповіла. Їй було так ніяково перед усіма по периметру, що хотілося просто сховатися під ковдрою та просидіти там решту життя.

Та на ранок самопочуття налагодилося. Знову захотілося досягти поставленої мети, тому дівчина рішуче зібралася та поїхала до офісу.

Світлана зустріла її в холі та провела до свого офісу, дорогою розпитуючи, що сталося вночі. Катя коротко розповіла основні моменти.

Ейчарка поойкала, але зрештою заспокоїла, що нічого невиправного в ситуації немає. Пообіцяла довго Катерину не затримувати та дати документи для заповнення із собою, щоб дівчина встигла ще й доручення виконати. Катя щиро подякувала ейчарці та пішла з обхідним листом  по потрібних відділах. Спершу пішла до служби безпеки, адже найскладніше краще робити одразу.

Постукала до кабінету, де значилося "Директор з безпеки. Олександр Олександрович Жердев" та ввійшла.

- В нашій компанії співробітники в двері не стукають, - повідомив сивий чоловік у чорному костюмі. Чи був це особисто директор з безпеки, Катя не знала. Але в кабінеті не було приймальні чи інших дверей, тож напевне це він.

- Дякую, Олександре Олександровичу, я запам'ятаю, - сказала білявка та простягла свої документи.

- О, Халепа! - усміхнувся чоловік. - Я чекав на вас. Сідайте.

Катя внутрішньо напружилася. Вона подумала, що директор з безпеки лаявся через нічну пригоду, вона й гадки не мала, що охоронці дали дівчині прізвисько. Білявка сіла на краєчок офісного стільця.

Директор з безпеки попросив кандидатку розповісти про себе. Катерина слухняно виконала прохання. Вона ніяковіла під суворим поглядом чоловіка, але не дозволяла собі слабкості говорити плутано чи не відверто. Додаткові питання також не похитнути її впевненості.

- Ви справляєте геть інше враження, ніж про вас повідомляли, - сказав нарешті Олександр Олександрович. - Підготувалися за ніч?

- Ні, просто заспокоїлась, - прямо дивлячись в очі чоловіка, відповіла білявка.

- Ну гаразд. Поки що до вас питань більше немає. Але я буду пильнувати за вами.

- Так, звісно, це ваша робота.

- Саме так. На все добре.

Директор з безпеки черконув на обхідному підпис та відпустив дівчину. Вийшовши з кабінету Катя ледь не сповзла по дверях на підлогу. Ноги ледь-ледь тримали її. Та розслаблятися завчасно не було часу, її робочий день ще навіть не розпочався. Бігати на підборах складна задача, але Катя робила це, коли раптом лишалася в коридорі чи на сходах сама.

- Ви вже впоралися? - здивовано вигукнула Світлана, коли нова співробітниця принесла їй обхідний. - Все ж таки права я була, коли рекомендувала вас Юлії Володимирівні. Ось, заповніть ці документи сьогодні протягом дня. Можете завтра вранці принести.

- Добре, дякую, - окрилена похвалою дівчина пурхнула з кабінету на своє робоче місце.

На столі лежав листочок із завданнями. Спершу вона вирішила обдзвонити начальників секторів, щоб в них було більше часу на підготовку. Але двох з семи не було на місці, тому Катя попросила передати повідомлення співробітників, які взяли слухавку.

Потім пошта. Дівчина сподівалася, що швидко впорається з цим завданням, але у вхідних виявилося майже чотириста листів з різними видами звітів, пропозиціями та службовими.

- Це реально взагалі? - в розпачі прошепотіла дівчина, але все ж таки взялася до роботи.

Відкинула прострочені, розсортувала все за теками-темами, потім за періодами, скопіювала підсумки в окремий документ. Зробивши звіт за останній день, перейшла до службових записок. Як повинен виглядати звіт по цій категорії листів, Катя не знала, тому просто записала прізвище і посаду відправника та зміст його звернення. За цією роботою її і застала директорка.

- Доброго ранку, Катерино. Зробіть мені каву та заходьте, - трохи втомлено промовила жінка.

- Добре, - підвелася з-за стола білявка. - Яку вам каву?

- Подвійний еспресо. Тільки кавоварку мені ще не привезли. Сходіть в приймальну до Павла Павловича. Це далі по коридору, двері ліворуч, не пропустите.

- Добре, вже йду.

Катерина швидко вийшла з кабінету, а Юлія зайшла до свого. Вона майже впала в своє крісло. Минулої ночі Олег влаштував їй справжню істерику через дзвінок зі служби безпеки й продовжував тиснути на те, що їй потрібно покинути роботу, з якою не справляється. Юля й справді не справлялася, але ж вона щойно почала. Якби було в неї трохи більше часу й трохи більше підтримки.

Катя тим часом пройшла коридором і завмерла навпроти дверей з надписом "Генеральний директор. Зегер Павло Павлович". Про всяк випадок дівчина пройшла до кінця коридору. Можливо тут є ще один Павло Павлович? Та інший виявлений не був. Повернулася до потрібних дверей зітхнула та простягла руку, щоб постукати. Але вчасно згадала настанову керівника служби безпеки й просто натисла на ручку.

- Доброго дня! Мене звуть Катерина, я секретарка Юлії Володимирівни. Вона попросила кави...

- Доброго ранку! - кивнула літня пані в бік кафомашини. - Звісно, робіть.

- Пробачте, ви не покажете, як цим користуватися? - розгублено оглянувши агрегат, попросила дівчина.

- Навіть каву зварити не вмієте? Схоже, Юля в розпачі.

Жінка підійшла та допомогла Катерині розібратися з кнопками.

- Дякую і пробачте, що потурбувала.

- Можете заходити в будь-який час, - усміхнулася більш приязно жінка. - Навіть казати нічого не треба. Зайшли, зробили справу, вийшли.

- Добре, я зрозуміла.

Катя понесла каву до кабінету директорки. Дорогою взяла зі свого столу те, що встигла підготувати.

- Ви повідомили керівників секторів про збори? - переглядаючи документи, спитала Юлія Володимирівна.

- Так. Я обдзвонила їх близько десятої...

- Справді? - жінка відірвалася від документів та суворо подивилася на дівчину, а потім тихим голосом, від якого по спині побігли мурашки, промовила: - Я щойно розмовляла з В'ячеславом Івановичем, але він сказав, що йому про зустріч ніхто не повідомляв.

Катя розгублено завмерла на місці. Як таке може бути? Вона ж не могла помилитися. На холодному обличчі директорки з'явилася тінь розчарування.

- Двох керівників не було на місці, коли я дзвонила, - швидко відповіла дівчина, щоб хоч щось сказати, - тому попросила передати інформацію співробітників, які взяли слухавку.

Та виправдання лише роздратувало керівницю сильніше.

- Ви повинні повідомляти їх особисто. В контактах були особисті номери телефонів. В подальшому дзвоніть на них.

- Я зрозуміла, - понуро відповіла білявка.

- Щодо вчорашнього...

- Пробачте... - Катя за ранок вже майже забула про настанову мами гарненько перепросити за вчорашній інцидент.

- Не перебивайте мене, - суворо гримнула директорка й Катерина замовкла. - Я схвалюю ініціативу, і це єдина причина, чому ваші вчорашні дії не будуть мати наслідків. Але пам'ятайте, що в подальшому за серйозні порушення трудової дисципліни будуть стягнення. Вам зрозуміло?

- Так.

- Добре. Можете йти.