Директорка вийшла, а Катя впала в крісло. Із завданнями, що дала їй керівниця, впоратися за ранок було не можливо, але зараз це мало її турбувало. Катю взяли в Зегер-груп. І нехай це лише випробувальний термін. Скористатися цією можливістю вона була зобов'язана.

Перше, що зробила білявка, занотувала всі завдання на листочку паперу: зайти до відділу по роботі з персоналом, навести лад в приймальні, обдзвонити керівників. Друге завдання здавалося найскладнішим, то з нього Катя і почала. Вона вирішила не чекати наступного дня і пірнула в купи документів, які височили на столі, щоб відсортувати їх та з'ясувати які наразі є актуальними.

Час збігав непомітно. Поглядаючи на годинник, дівчина казала собі: "Ще десять хвилин і піду... До половини попрацюю і піду... Ще зараз оце дочитаю і піду..."

- Доброго вечора. Ви додому не збираєтеся? - в порозі завмер здивований охоронець. - Вже пів на одинадцяту. Я думав тут світло забули вимкнути, - придивившись до дівчини, чоловік зсунув брови. - А ви хто?

- Я... Мене взяли на посаду секретаря директора з продажу, - жахаючись того, як вже пізно і як сваритиметься мама через те, що вона так і не подзвонила, відповіла Катерина.

- Можна ваш документ? - суворо мовив охоронець.

Трохи повагавшись, Катя простягла тимчасовий пропуск, який їй виписали вранці.

- Тут написано, що ви повинні пройти співбесіду на спеціаліста тендерного відділу, - прочитав документ охоронець й став схожий на пружину, що от-от розгорнеться стрімким рухом.

- Так, але потім дещо змінилося... - Катерина замислилася як краще розповісти довгу історію цього дня.

А охоронець тим часом спохмурнів ще сильніше та простягнув руку.

- Ходімо зі мною.

Дівчина кивнула, зібрала свої речі та вийшла з кабінету, замкнула двері. Вона думала, що її виведуть з будівлі.

- Звідки у вас ключ? - поцікавився охоронець, поки вони йшли до ліфта.

- Юлія Володимирівна дала мені його.

- Ви проходили співбесіду зі службою безпеки? - продовжував питати чоловік монотонним голосом, наче в робота.

- Ще ні, - Катя почала нервувати, коли вони вийшли не в холі, а в незнайомому коридорі та повернули за ріг. - Я пізно закінчила сьогодні. Юлія Володимирівна сказала, що відділ по роботі з персоналом вже закритий і щоб я вранці зайшла туди та оформила всі необхідні документи.

- Тобто ви без дозволу розбирали документи, до яких у вас ще не було допуску?

- Але Юлія Володимирівна сказала мені це зробити.

- Справді? Ми це перевіримо.

Катя сиділа в кабінеті служби безпеки та нервово перебирала пальці. В яку біду вона вскочила через свою некомпетентність. Звісно, Юлія Володимирівна не просто так сказала спершу зайти до відділу по роботі з персоналом, а вже потім виконувати її завдання. Своїми вчинками та словами вона не тільки себе підставила, а ще й Юлію Володимирівну, яка про її зухвальство й не знає. Тільки тепер, аналізуючи свою розмову з охоронцем, дівчина зрозуміла, що її слова могли не правильно зрозуміти.

- Ви усвідомлюєте, що ваші дії є протизаконними? - гримнув, сідаючи у крісло чоловік у чорному костюмі. Він представився як старший зміни охорони, Дмитро Юрійович Ткаченко.

- Пробачте, - перелякано пискнула дівчина, всі раціональні думки знову вискочили з голови, я перелякані горобці. - Я вирішила, що так швидше впораюся з роботою, яку мені доручили. Я не знала...

- Не знали, що?

- Я думала, що... Юлія Володимирівна сказала про випробувальний термін, от я і вирішила, що це нормально, якщо я залишусь трішки довше та вчасно виконаю те, що вона доручила.

- Тобто вона вам сказала залишитися?

- Ні. Вона сказала прийти завтра, але завдань було так багато. Я думала, що краще почати з вечора.

- Вам сказали приходити наступного дня, але ви лишилися, незважаючи на те, що ще не були офіційно прийняті на роботу, не пройшли перевірку, не підписували контракт про нерозголошення інформації. Так?

- Так, - Катя опустила голову. - Пробачте. Я не знала...

- До чого тут знання? Я кажу логічні речі, хіба ні?

- Мені так хотілося добре себе зарекомендувати...

- Тому ви порушили правила?

Катя відчувала, що її загнали в глухий кут. Що б вона зараз не сказала, їй не було виправдання і цей чоловік у чорному костюмі про це прекрасно знає. Що тепер буде? Вони викличуть поліцію, її заарештують?

До кімнати зайшов ще один чоловік в чорному костюмі. Він був значно молодшим, але погляд такий самий похмурий та колючий. Ледь піднявши очі Катя знову їх опустила.

- Ми зв'язалися з Юлією Володимирівною. Вона підтвердила слова дівчини про випробувальний термін, але вона не просила її залишатися. Втім, пані Волкова припускає, що могла дати розмите розпорядження, тому просить відпустити дівчину додому. А ще телефон дівчини вібрує з того часу, як ви зайшли.

- Мама, - підвела голову Катя. - Вона хвилюється.

Дмитро Юрійович кивнув молодшому співробітнику, й той вийшов. За мить повернувся з речами Катерини. Дівчина швидко дістала з кишені телефон та взяла слухавку.

- Катрусю, люба. Що сталося? Де ти? Чому не береш слухавку? - стурбовано заторохкотіла мама.

- Мамо, пробач. Я ще на роботі. Тут дещо сталося...

- На роботі? З першого ж дня такі навантаження? Ти впевнена, що варто туди влаштовуватися?

- Ой, мамо, мене, можливо, й не візьмуть, - білявка якомога непомітніше змахнула сльозу. Вона боялася глянути на чоловіків, які напевно зараз пильно прислухалися до її розмови. - Давай я вдома тобі все розповім.

- Ну гаразд. Я замовлю тобі таксі.

Катя підвела погляд на чоловіків. Обличчя обох були кам'яні, жоден не співчував маленькому дурному дівчиську, яке в перший же день примудрилося здобути собі стільки проблем. Провалити співбесіду через домагання можливого керівника, схибити при виконанні першого ж завдання, а потім ще й перед службою безпеки завинити.

- Я спостерігатиму за вами, Катерино Віталіївно, - пообіцяв старший зміни. - Зараз можете йти.

- Дякую. До побачення, - понуро відповіла білявка й попленталася до виходу.

Молодик у чорному костюмі відкрив двері, пропонуючи дівчині пройти вперед. Опинившись в коридорі, Катя завмерла й розгублено роззирнулася. Вона не пам'ятала, як прийшла сюди, і не знала, як тепер вийти.

- Вам треба бути більш уважною, - сказав молодик та показав рукою, куди треба йти.

- Дякую. Я просто розгубилася, - зітхнула Катя, в коридорі їй дихалося трохи легше.

- Ще б пак. Юр'їч вміє нагнати жаху, - схоже, коли все з'ясувалося, цей чоловік більше не збирався вдавати похмурого. - Хочете пораду?

- Так, - дівчина подивилася на нього знизу в гору, більше не відчуваючи напруги.

- Ніколи не лишайтеся тут на ніч. Вночі тут бігають злі чоловіки, які дуже не люблять, коли хтось нишпорить в недозволений час.

- Я запам'ятаю, - усміхнулася білявка. Це вже точно, на все життя.

- От і добре.

Вони вийшли в хол. Пройшли через вертушку. Молодик відкрив двері своїм ключем та випустив дівчину. Нічний холод негайно огорнув її, з рота вирвався пар. Білявка метушливо перекладала речі з руки у руку, щоб зручніше було одягнутися. Двері хлопнули ще раз.

- Давайте я допоможу вам, - співробітник служби безпеки взяв Катрусин плащ та розправив його.

- Дякую, - хоч і тонкий, плащ миттєво зігрів її плечі.

- Таксі ще немає? - глянув вдалину нічної вулиці молодик.

- Зараз подивлюся, - дівчина дістала телефон та запустила застосунок. - Майже під'їхало. Дякую за турботу. До побачення.

- Та ким же я буду, якщо залишу дівчину вночі на вулиці саму? - він похитав головою та посміхнувся.

- Ох-м... Дякую, - Катя трохи зніяковіла і вирішила помовчати, бо наступним кроком зазвичай стає прохання про номер телефону.

Вони трохи постояли мовчки. Аж раптом чоловік тихенько засміявся.

- Ні, ну такого в мене ще не було. Катерино, ви стільки народу на вуха поставили своєю витівкою. Начальник служби безпеки пообіцяв усебічно вас опитати.

- Справді? - не на жарт перелякалася дівчина. - Це, мабуть, погано.

- Якщо вам нема чого приховувати, то нормально. Хоча готуйтеся до великої кількості питань. У вас чоловік чи хлопець є?

- Ні.

- Тато-мама?

- Так.

- Ну от, особливо про них, а ще про родичів та знайомих буде розпитувати. Раджу не брехати.

- Я і не збиралася брехати... Дякую за вашу турботу... - тут дівчина зрозуміла, що цей працівник служби безпеки раніше не назвався. А це не діло дякувати людині, не знаючи її імені. - А як вас...?

- Он ваше таксі їде, - співбесідник заглушив її питання вигуком.

- Ой, справді, - озирнувшись, сказала Катерина, несподівано для себе вона пошкодувала, що так і не дізналася його імені.

- Мене Дмитро звуть, - вона знову повернулася до молодика. - Ми з шефом тезки. Дмитро Юрійович Мовчан, приємно познайомитися.

- Так, і мені також, - Катя потисла простягнену руку. - До побачення. Дякую. І вибачте...

Дівчина задріботіла до автівки й за мить зникла в її череві. Дмитро про всяк випадок записав номер машини та зайшов до будівлі.

- Провів халепу? - спитав охоронець, відірвавшись від камер.

- Угу.

- Гарненька ця халепа. Еге ж? - гмикнув у вуса Степанич.

- Так. Я таких раніше не зустрічав, - чесно зізнався Дмитро. 

Дівчина була наче тендітна квітка, таку хіба що в кіно чи в рекламі побачити можна. А він їй навіть руку потиснув. Молодик поглянув на свою долоню. Маленька білосніжна ручка просто потонула в ній під час прощання.

- Дивись не закохайся, - вирвав з думок охоронець.

- Чого це? - попередження такого роду зазвичай викликають бажання зробити всупереч попередженню, але не в Мовчана. Він просто зацікавився думкою колеги.

- Тут і без тебе кавалерів вистачає. І з грошами, і зі зв'язками в них набагато краще, ніж в тебе. Тому послухай поради більш досвідченої людини...

- Та годі тобі, Степанич! - Дмитро засміявся через серйозний тон чоловіка. Невже він і справді вважає його таким ласим до гарненьких дівчат? - Не збирався я в неї закохуватися. В мене є дівчина. Забув? До того ж я тут тільки вночі чергую. Цей випадок виключення. Ми з нею більше не зустрінемось.