Вже у холі Катя зустріла жінку-ейчара, яка проводила співбесіду. Жінка здивовано перестріла білявку.

- Вже йдете? Треба було спершу оформити документи.

- Не... Я... Мені не підійшло це місце, - спалахнувши як помідор, промимрила Катя.

- Невже? - здивовано відповіли їй.

- На жаль. Дякую за вашу турботу, - Катерина зітхнула та спробувала оминути ейчара, але та взяла дівчину за руку.

- Мені здалося, що робота в нашій компанії для вас важлива...

Білявка знизала плечима та вичавила посмішку "що поробиш?"

- Ходімо. У мене є для вас інший варіант.

Дівчина зітхнула та рушила за співробітницею Зегер-груп. Знову опинившись у відділі по роботі з персоналом, Катя побачила жінку, яка проходила співбесіду перед нею. Вона заповнювала документи. Її прийняли.

- Пані Левицька, я розумію, що це не той рівень, який ви планували собі раніше, але я пропоную вам вакансію секретаря директора з продажів. В нашій компанії кар'єрне зростання можливе з будь-якої посади. Гілка продажів дуже потужна і активно розвивається, тому я дуже раджу скористатися цією можливістю.

Знову згадалися слова Артема про торгівлю лицем в приймальні директора. Втім, це було краще ніж нічого. Принаймні, вона зможе хоч якось зачепитися в компанії своєї мрії. Тим паче, що перспективи за словами рекрутера дуже хороші. Але міняти шило на мило вона не хотіла. Раптом в них всі керівники такі швидкі на руку як Геннадій Анатолійович? 

- А скільки років директорові з продажів?

- Скільки років? - здивувалася співбесідниця. - Я точно зараз не скажу. До тридцяти, може, двадцять вісім. Чому вас цікавить її вік?

- Її? Директор з продажів жінка? - ледь не підскочила на стільці Катя, вона ожила й перестала нагадувати привид.

- Так, - кивнула ейчарка, а потім схилила голову набік. - У вас щось сталося з Геннадієм Анатолійовичем?

- Це не суттєво, - усміхнулася Катерина, вона знову могла щиро посміхатися. - Якщо можна, я б хотіла спробувати.

- Так, звісно. Як я вже сказала, гілка дуже потужна, тому роботи багато. І пані Волкова дуже вимоглива керівниця... але весь її відділ злетів на вищі ланки в компанії, коли її підвищили. Тому у вас дуже хороші шанси... Якщо протримаєтеся...

- Я зроблю все можливе. Дякую за цю можливість, - Катерина знову повірила в те, що сьогодні неодмінно отримає роботу в Зегер-груп.

- Я проведу вас.

Жінки піднялися на потрібний поверх і пройшли коридором до дверей, на яких значилося "Директор з розвитку продажів". За дверима була невеличка приймальня, яка здавалася ще меншою через кілька великих шаф з теками та завалений паперами офісний стіл.

- Юліє Володимирівно, до вас можна? - гукнула ейчарка.

- Проходьте, - почулося з-за прочинених дверей. 

Вони зайшли до кабінету директора. Тут було не набагато краще, ніж в приймальні. Кабінет був більший й велике вікно додавало простору й світла, але меблів окрім директорського стола та шафи для одягу не було. Тому папери були розкладені по всіх можливих поверхнях. З усього виходило, що господиня цього кабінету нещодавно переїхала та не мала часу навести в приміщенні лад.

За столом сиділа брюнетка. Катерині вона здалася виснаженою. Щоки впалі, шкіра рук жовтувата. Але при цьому Юлія Володимирівна мала бездоганні макіяж та зачіску, по-діловому хижі. Хотіла б Катя так само виглядати коли-небудь.

- Світлано, доброго дня. Ви привели мені нову людину? - брюнетка ковзнула поглядом по відвідувачках і знову втупилася в документ, який тримала в руці.

- Юліє Володимирівно, це Левицька Катерина я пропоную її на посаду вашого секретаря, - ейчарка простягнула течку Катерини директорці.

Та негайно взяла папери й знову подивилася на Катю. Цього разу погляд був пильний, пронизливий. Зелені очі директорки здавалося сканували навіть її думки.

- Це буде доречно. Вікторія звільнилася ледь відпрацювавши два тижні, - цокнула язиком жінка. - А на співбесіді казала, що відповідально ставиться до своїх обов'язків... А як щодо вас, Катерино? Я вимагаю від своїх співробітників плідної роботи, але не більше, ніж роблю сама.

Питання зненацька заскочило Катю, тому дівчина лише здивовано кліпала очима. Директорка знову цокнула. Це стало сигналом для білявки.

- Я дуже хочу працювати саме в Зегер-груп, тому докладу максимум зусиль.

- До чого? - хмикнула Юлія Володимирівна, почувши клішовану фразу.

- До роботи, яку ви мені доручите,  - не кліпнувши оком, додала Катерина.

- Який у вас досвід роботи? - директорка вже прочитала, що досвіду в неї немає, але все одно спитала.

- Я проходила стажування в секторі виробництва пружин, - з готовністю відповіла білявка. Вона вважала цей досвід вартим уваги.

- В нашій компанії?

- Так. А ще проходила практику на базі ТОВ "ВІТА".

- Тобто досвіду секретаря у вас немає?

-... Ні, - Катя глянула на Світлану. - Я закінчила навчання в червні, тому ще не працювала.

- У вашому віці, в мене вже було років п'ять досвіду роботи, - гортаючи папери, сказала брюнетка.

Катя ледь не пискнула "Пробачте", але втрималася. Втім, особливо ретельно перебирати Юлія Володимирівна не могла. Вона зашивалася. Тим паче, що чоловік нещодавно поставив ультиматум: якщо Юля не встигає впоратися з роботою директорки у відведені робочі години, вона повинна покинути цю посаду та повернутися на керівника відділу.

Контролюючи це, він сам почав працювати як годиться, та рівно о шостій приходив, щоб забрати дружину додому.

- Коли можете розпочати роботу?

- Зараз, - негайно відповіла Катя.

- В такому разі, - Юлія Володимирівна встала, пройшла в приймальню й вказала на завалений паперами стіл секретаря. - На цьому столі звіти. Мені потрібен зведений звіт за два останні тижні. У вас, - вона глянула на годинник, - дві години.

- Тоді я вас залишу. Катерино, зайдіть, коли буде хвилька, - кивнула Світлана та пішла геть.

Катя лишилася в приймальні сама. Вона ввімкнула ноутбук, але він виявився закодований. Довелося йти до Юлії Володимирівни за паролем. Директорка швидко знайшла потрібний папірець в купі паперів на столі, а ще дістала з ящика ключ від приймальні.

Далі нудна та монотонна робота з купою цифр надрукованих дрібним шрифтом. Щоб зробити узагальнену інформацію більш наочною, Катя налаштувала діаграми.

- Вам роздрукувати дані чи надіслати на пошту? - поцікавилася цілком задоволена собою дівчина в керівниці, коли та з'явилася в приймальні. - Я щойно завершила.

- Ви спізнилися на п'ятнадцять хвилин, - відрубала директорка. - Ці дані мені вже не потрібні. На сьогодні можете бути вільною.

Юлія Володимирівна знову зникла в своєму кабінеті. Ошелешена дівчина завмерла на місці, руки мляво опустилися, на очі навернулися сльози. Це все? Мрія, що ледь забриніла, знову розлетілася на друзки?

Раптом двері в приймальню відчинилися. До кабінету ввійшов чоловік. Високий, худий, чорнявий. Він ледь глянув на дівчину й мовчки пройшов повз до кабінету.

- Ти додому збираєшся? - почувся з кабінету роздратований чоловічий голос.

- Мені ще треба дещо закінчити, - втомлено озвалася Юлія Володимирівна.

- Там в тебе якась білявка стирчить.

- Це нова секретарка - Катерина Віталіївна.

- Це вже котра за цей час?

- Яка тобі різниця?

- Збирайся. Ми їдемо додому.

- В мене ще є справи.

- Нехай ця Катерина Віталіївна їх і доробить. Нащо ти взагалі погодилася на це підвищення? Ти і так з цими нервами набрала зайвого. При твоєму зрості ти скоро перетворишся на діжку.

- Олеже, не треба.

- Збирайся, я сказав. Я і так чекаю тебе вже двадцять хвилин. Ти казала, що закінчиш о шостій.

- Добре, не казися. Спускайся на парковку. Я скоро буду.

Катя несвідомо відскочила від дверей, повернулася за свій стіл та вдала, що порпається в паперах. Чоловік вийшов з кабінету та попрямував до виходу, навіть не глянувши в її бік. За хвилину з кабінету вийшла Юлія Володимирівна.

- Ви досі тут?

- Так, пробачте, - схилила голову Катя. - Я не впоралася із завданням, тож ви не візьмете мене?

- Подивимось. Випробувальний термін в компанії триває місяць. Світлана не казала?

- Ні. Все було так несподівано.

- Ви несподівано прийшли влаштовуватися секретарем?

- Я прийшла на співбесіду до тендерного відділу.

- І вас не взяли?

- Я сама відмовилася. Тоді Світана порадила мені...

- Чому ви відмовилися?

- Ну... З особистих причин.

- Мені потрібні чіткі відповіді на мої питання.

- Геннадій Анатолійович... Він вимагав...

- Гаразд. Не продовжуйте, - перевала директорка, коли у сумці наполегливо завібрував телефон. - Сьогодні відділ по роботі з персоналом вже закритий. Приходьте завтра одразу туди. Ось ваші документи. Як закінчите, йдіть до приймальні. Мене не буде, в мене зустріч. Наведіть тут лад до мого повернення. Розберіть електронну пошту, підготуйте звіт. Також обдзвоніть керівників секторів, о другій буде нарада, нехай підготують документи. Номери ви знайдете в телефонній книзі вашого робочого акаунту. Їх повинно бути сім. Троє в цьому офісі, решта повинні бути присутні в онлайн режимі. Впораєтеся?

- Так.

- Добре, тоді до побачення завтра.

- До побачення. Дякую.

- Будь ласка.