Может хватит
Может хватит ныть что жить тебе надоело, Не зная насколько она ценна, Да бывают и плохие моменты, Но и хорошие иногда, Бывает плохо, грустно, Теряется на миг вера, Но ты не усугубляй ситуацию, И начинай все с чистого листа. Очень обидно что многие из нас, Обсуждают за спиной людей, Ставят свое мнение при выше всего, Некоторые свое утопают глубоко в себе, Повинуясь словам другого... Вы знаете как надоело это мне, Что говорят что ты недостаточно то или это, Да иногда эти недостатки мешают всем, А иногда это просто для слов и поддержки разговора. И я скажу вам так, Мне плевать на мнение других, Если мое мнение не уважают. И помни каждый из нас по своему несчастный и бывали у каждого плохие дни. Прими и понимай каждого, Всегда находи грань между нормой и нет, И держись, ещё ничего не потерянно, Торт в холодильнике может ещё лежит, Или там суп ваш любимый Не имеет значения. Поверьте в себя и успокойтесь, Жизни радуйтесь, Какой бы она не была, У всех она по своему плохая, Примите этот мир и все что вокруг происходит, И мир примет вас... И все хоть не сразу встанет потихоньку на свои места.
2020-11-01 07:18:49
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Oliver Schatz
Вот это сильная мотивация. Браво, Николенька. Молодец!
Відповісти
2020-11-01 10:32:56
1
Ніколета Пожога
@Oliver Schatz спасибо большое за комментарий ❤️❤️❤️
Відповісти
2020-11-01 11:21:57
Подобається
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
82
2
3323
La lune
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
866