За единую просьбу Его
– Пусть уйдёт сын ко Мне, ну а ты возвращайся к сомненьям, Извивайся душою, проси вновь на старости лет. Понимание мира, надежды свои, озаренья – Обнули свою жизнь, зачеркни, будто сути в ней нет. Пусть не дрогнет ладонь, обвивая железное жало, Пусть летят над тобой в синем небе Мои облака. Пусть единственный сын твой не вздрогнет от боли кинжала. Сделай так, как прошу, но не требую Я и... пока. – Вот на гору несём мы огонь и дрова, и всё выше К нам, отец мой родной, та вершина и небо чудес. Почему же я жертву Всевышнему нашу не вижу? – Сам Всевышний укажет на жертву! – воскликнул отец. Капли пота иль слёз да осколки разбитого сердца. Как потом одному вниз вдоль склона скользить и к чему, И на что в том пути опереться, душой отогреться? И на жертвенник тело легло как вопрос: "Почему?" С этих пор ведь готов, а рука, как кинжальное жало. Всё, чего ты достиг, всё, что в жизни дороже всего, На алтарь возложить, ради веры, а это не мало, – Даже пусть не приказ – за единую просьбу Его.
2023-04-03 06:34:21
1
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10920
La lune
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
866