Пока я жив
Я, жив пока, всё ветку я тяну К тебе мой ствол засохший и сгоревший. Я до сих пор в одном твоём плену Тобой рождённый, на тебе висевший. В тепло твоей закопанный золы В земле я растворился прорастая, Где дули надо мною страшно злы Всех гончих псов голодных ветров стаи. Я, жив пока, всё ветку я тяну К тебе мой плод, созревший под листвою, Постигший моей сути глубину. Ты сын и дочь моя, нас было двое. Я засыхаю без тебя один, И сок мой не течёт, не будит мысли. И дует ветер – грозный господин, Тебя забравший, вечный, резкий, быстрый. Пока я жив, я руку протяну.
2023-10-23 05:32:56
0
0
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
33
8370
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1992