Исповедь
Откандалил своё я на свете, Откручинил средь бед, отплясал. Это я просвистел на рассвете, А не ветер средь рухнувших скал. Он похож стал на трубный, шофарный, Что разбудит, кто век уже спит, Мой пропитый, не бритый, бездарный, Затрапезный, болезненный вид. Отмолчал я прошедшие годы, Оттерпел беспросветность надежд. Без добра не проклюнутся всходы, Манн воняет в кармане не свеж. Отболело ненужное тело, Ни черта за последней чертой. Так кого я любил, что я сделал С золотою, цепною душой? Я, пожалуй, чуток доскандалю, Пока зубы не выбиты прочь. Докандалю срока, что мне дали, Не узнав, что есть день, что есть ночь. Мне не жаль ни голодные годы, Ни друзей, что сменил на врагов. Неба своды – холодные своды, Но святые: Господь да любовь!
2023-08-02 09:53:20
0
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4518
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2488