Чужина не моя

Мар'ян Кофлюк

Дивлюсь я в небо на чужині І якось не мило душі, Не рідні ті хмари мені І зорі якісь не такі. Так тяжко бути на чужині Ріки, ліси й поля, такі самі Але не чарівні, як на рідній землі Не такі квітучі, молоді. Плаче душа, що домівкою стає чужина А в серці хата батьківська моя, Кохана і щедра, домівка свята, Де радість з дитинства жила. Поклянусь, крізь сльози, я собі Не жити на чужій землі, Повернусь до рідної домівки, В якій зростали ми маленькі дітки. M@rkoff

2019-03-03 17:36:18

Інші вірші поета

Боротьба Життя Дух козацтва Світ у смутку

Інші поети

Hell_ga

@Hell_ga

Alina Taratuta

@TA_lina

mikami

@mikami

Схожі вірші

Всі

ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ

А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.

9037

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11524