Що б Ви зробили, якби увесь Ваш світ раптом зруйнувався? Все завмерло. Вас заносить все далі, небо потемнішало, а навколо осів густий туман, що тихо обволік Вас у своїх обіймах. Лиш вони холодні і похмурі, а перед Вами дехто страшніший. Гірший. Смертельно страшно, адже скоро ти можеш померти. Ти ж знаєш це, Мері?

- Ти ж розумієш це, Мері? - спитав той, хто сидів за рулем і віз мене все далі дорогою, яку приховував ліс. - Ти ж знаєш куди я везу тебе?

 Тоді мені було десять. Я розуміла, що може статись, усвідомлювала, що сталось, проте... Що буде далі - я не знала! Тоді в моїй голові зовсім не було думок. Жодних. Мабуть тому я так чітко запам'ятала його слова.

- Те, що ти побачила краще тримати в таємниці. Як гадаєш? 

Ми ще трохи їхали і раптом... Машина зупинилась.

- Якого дідька? - мій хрещений вийшов з автівки і рушив вперед, а далі я почула крик.

Від нього мені стало настільки страшно, що я сповзла на задньому сидінні, де їхала всю дорогу і сховалась за водійським кріслом. А потім, я почула гарчання собаки. Здається, то був вовк. Він стрибнув на дах машини, постояв там трохи, а потім зістрибнув і зник у лісі. Тоді, я старалась не закричати з переляку.

     Вовк пішов, а хрещений більше не повертався. Я залишилась на самоті. Було страшно, проте... З часом, хтось таки дійшов до авто. То був місцевий лісник. Він побачив мене і допоміг. Забрав з машини і подзвонив декому, аби той забрав мене.

     Того дня я позбулась матері, тітки і хрещеного. Мене забрали родичі - брат мого покійного батька зі своєю дружиною. І останні кілька років я прожила з ними. Домашніх тваринок у нас не було, адже нова сім'я не дозволяла мені їх тримати, проте дехто таки спостерігав за мною. Дехто, з безжальним поглядом, сірою шерстю і гострими іклами. 

     Він спостерігав за мною щоночі. Я могла побачити його у вікні, поки він вдивлявся у моє вікно з лісу, оскільки дім у моїх родичів був за містом. Я говорила дядьку, та він сказав, що боятись нічого. Огорожа була високою і міцною, тому тварини до нас не наближались. З часом мій страх відступив, проте вовчий погляд я продовжувала відчувати. І відчуваю по сьогодні, а за тиждень мені вже буде сімнадцять.