Назавжди

Максим Малий

І хай у світі загадкових цих пригод, Хай там за небокраєм у світі мрячних і світлих думок. Де люди думають гадають, як жити, і як вижити водночас, не забуваючи про світ цілісіньких подій. Ту саму мить, ту саму думу, хай збереже цей лист подій. Нехай живе там воля наша, незламна, одинока мить. Пусть буде це незламною фортецею у світі цих засмучених створінь. Це буде показом, тому злощавому кінцю, який так хоче всіх забрати, у показову старту цю. Нехай це все і стане правда, не хай це буде остання мить, хоч смерті я боюся, хоч це страшні тортури, хоч може це страшна агонія душі моєї, в пориві болю, з остатків лоскотів життя... Ніколи я не стану монстром, злодієм, потвориськом, чужих ідей, хто хоче цю фортецю ущент зламати. Ніколи я не стану погляд закривати, на всі події мрячного життя. Хай світ подивиться на скільки все погано, хай думає, гадає, хоч голову собі скрутить. Я роль таки всю відіграю, і покажу їм справжню віру в мить. Ніколи я не стану тою мрячною думою, де сказано, живи заради мене в цю коротку мить. Я стану для всіх опорною думою. Хай всі побачать, і подумають про себе: - Мені настав той час творить. Хай люди візьмуться за руки, хай боляче то буде, нестерпний біль. Робити треба щось, іначе біль цей буде назавжди, а не на цю коротку мить.

2022-12-12 14:22:45

1

0

Схожі вірші

Всі

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

85

0

4786

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1406