Лунные чувства
Мы сидели на крыше в объятиях сумрака, Ветер пел песни нам, а может и облаку. Мы глядели в тот низ и спокойствие пропасти, Нехотя познакомившись с чувством гнева и гордости. Мы глядели во тьму, все пространство заполнившей, Только свет фонаря лился где-то внизу. Вроде так далеко, и, вы знаете, вовсе не прошеный, Эт намёк: наша жизнь хочет снова сменить полосу. Ты смотрел на Луну, Солнца свет отбивающей; Злились мы, хоть в груди - чувство бабки порхающей. Лишь за руку возьми, я прошу, - и я сразу же Позабуду желание вниз, в свет мелькающий. Мы пойдём на Луну, вместе за руки взявшися, На вершины взойдем: будет снег там растаявший. Всем врагам вопреки мы преграды разрушим, и Будем вместе всегда, и ко всем равнодушными.
2018-03-01 18:40:27
7
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Lia Lydon
2/4 опечатка. "Это"
Відповісти
2018-04-28 18:37:15
Подобається
MaggieB
@Lia Lydon так задумано. Под ритм просто "это" не подходит😄
Відповісти
2018-04-28 18:38:33
Подобається
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
6020
Печаль прячется в словах
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
5215